Зорянi вiйни. Епiзод III: Помста сiтхiв

Отже, коло замкнулося, епопея закiнчилась i Темна Сторона перемогла. Такий фiнал нинi сприймаeться так само органiчно, як перемога сил добра у 83-му. Лукас мiг скiльки завгодно скаржитись на Рейгана, який використав означення як синонiм для СРСР, але вiн все ж таки жив не в iншiй галактицi i не мiг не розумiти, якi порiвняння може викликати у глядача запропоноване ним протистояння абсолютного Добра та абсолютного Зла. Зараз автор <Зоряних вiйн> вже не граeться в наiвнiсть, а поважно розмiрковуe вголос про те, наскiльки крихка рiч демократiя, оскiльки його нова казка про перетворення доброi Республiки у злу Iмперiю у цьому сенсi влучила в яблучко – можливо, навiть краще, нiж вiн хотiв. Втiм, досить полiтики. Як Добро, так i Зло у свiтi Лукаса маe багато обличь, i варто вгледiтись в них, оскiльки саме в них закладенi як позитивнi сторони третього епiзоду, так i його невдачi.

Почнемо з переможцiв. Центральний персонаж обох трилогiй, джедай-ренегат Анакiн Скайуокер, тут зiграний набагато краще, нiж в <Атацi клонiв>. У першiй половинi стрiчки Крiстенсен добре вiдiгруe всi боки суперечливого (для космiчноi казки) характеру. Цього разу його персонаж стартуe як сповнений сил герой-переможець, який за першi ж хвилини свого перебування на екранi встигаe вiддати борг графу Дукку, кiлька разiв врятувати свого наставника i вправно посадити половину зорельота. Його перехiд на Темний Бiк пiдготовлено заздалегiдь, обгрунтовано i навiть психологiчно (тут i заздрiсть до вчителя, ревнощi, недовiра, i амбiцii, жага влади, якi пробуджуються поступово, але впевнено). Все псуe сам момент переходу i аргументацiя такого рiшення. Вiн хоче врятувати кохану, якiй НIЧОГО не загрожуe, i цим якраз приводить ii до загибелi. Рiшення, позбавлене сенсу, – прикрий драматургiчний прорахунок. Звичайно, все це просто казка, але якщо добре не аргументувати саме цей момент, то не слiд було починати ii взагалi. Можна було просто сказати, що Анакiн у той день встав не з тоi ноги – це було б не набагато гiрше. I з того моменту, як молодий джедай бере собi нове iм’я, характер зникаe – залишаeться комп’ютерний персонаж, фiгурка з мечем, що дie поза логiкою.

Канцлер Палпатiн, вiн же Дарт Сiдiус, який залишався в тiнi впродовж перших двох епiзодiв, тут виходить на перший план, але й цей персонаж працюe в повну силу тiльки першу половину фiльму. Iан Макдаярмiд добре граe диявола-спокусника: чого лише вартi моменти, коли вiн наближуe до себе Анакiна, пропонуючи йому мiсце поряд з собою у театрi, або розповiдаe як легенду iсторiю про те, як вчинив з власним наставником. Вiн залишаeться цiкавим до того моменту, коли береться за меч. Втративши людську подобу, володар темряви втрачаe i переконливiсть, i харизму – йому залишаeться лише злобно сичати на ворогiв. Його подальшi дii передбачуванi, двобiй з Йодою майже смiшний i, головне, абсолютно зайвий. Був певний сенс у тому, що нi Йода, нi Iмператор у старiй трилогii не опускалися до фехтування – це був нiби натяк на те, що iхнi можливостi сягають далеко за межi такого простого способу з’ясування стосункiв.

Щодо персонажiв позитивних, то найкраще з них дie Iвен Макгрегор – Обi-Ван Кенобi. Втiм, у даному випадку завдання грати для нього e другим у списку, а перше – намагатись бути схожим на Алека Гiннесса (наскiльки це можливо), щоб забезпечити необхiдний мiсток мiж двома трилогiями. Семюель Л. Джексон пiдтримуe той самий тон, що i в попередньому епiзодi, i для його епiзодичного персонажу цього цiлком вистачаe. Портман граe препогано, однак, оскiльки ii екранний час у порiвняннi з попереднiми епiзодами значно обмежений, на це можна просто не звертати уваги.

За атмосферою <Помста сiтхiв>, як i було обiцяно, похмурiша за будь-який iнший епiзод. Використання клонiв в якостi <маньчжурських кандидатiв> – непогана iдея, i коротка сцена вiзиту Анакiна до джедаiвського <центру молодi> запам’ятовуeться. Зi спецефектами, як завжди у Лукаса, все гаразд, i новий цiлком комп’ютерний персонаж, генерал Грiвус, виглядаe водночас кумедно i загрозливо. Рекомендувати чи не рекомендувати цей фiльм немаe сенсу, оскiльки його й так переглянуть усi.