Головний майстер шаолiньського футболу Стiвен Чоу у перших же кадрах своei новоi картини красномовно даe зрозумiти, що цього разу нiякого футболу не буде, роздавивши м’яч перед очима переляканих дiтлахiв. Цього разу його тема набагато бiльш китайська – це, власне, кунг-фу, точнiше, стрiчки про нього, традицii цього жанру i його найлегендарнiшi представники.
Чоу не дають спати лаври комедiанта-бiйця Джекi Чана, i в певному сенсi його можна вважати наступником цiei зараз вже скорiше голлiвудськоi зiрки. Обоe вони, знiмаючи фiльми, перебувають пiд сильним впливом “нiмоi комiчноi”, фiльмiв Бастера Кiтона та Гарольда Ллойда (у деяких роботах Чана можна взагалi знайти прямi цитати з чорно-бiлих комедiй 20-х рокiв минулого столiття). Крiм цього, Чоу вiддаe данину ще й iншiй культурнiй традицii – “Лунi Тунз”, “божевiльним” анiмацiям вiд “Ворнер Бразерс” (про Багса Баннi, Койота тощо). В “Розбiрках” e короткий епiзод, вирiшений саме в такiй “мультиплiкацiйнiй” стилiстицi. Однак Чан завжди пiдкреслював, що у своiх картинах всi трюки виконуe сам, навiть в Голлiвудi, хоча там це, скорiше за все, не зовсiм так. А Чоу знiмаe демонстративно “фентезiйну” феeрiю, де героi лiтають за хмари, застосовуючи весь спектр технiчних можливостей сучасного видовищного кiно.
“Розборки в стилi кунг-фу” можна назвати пародieю, хоча це не зовсiм те, до чого звикли прихильники стрiчок, скажiмо, Мела Брукса або Джима Абрахамса та братiв Цукерiв. Жартують у фiльмi весь час, об’eкти пародii майже завжди очевиднi, але тут немаe певного анархiстського духу, яким були наповненi кращi американськi пародii 80-х. У Чоу вiдчутна мало не повага до об’eктiв пародii, яка не дозволяe йому зайти у жартах достатньо далеко, тодi як для Брукса чи Цукерiв це нiколи не було проблемою. Коли наприкiнцi стрiчки герой в одязi Брюса Лi з безсмертноi класики “Вихiд Дракона”, точно наслiдуючи усi жести й гримаси великого майстра, починаe розправлятися з сотнями ворогiв, ми не бачимо хлопця, який глузуe з Брюса Лi. Ми бачимо хлопця, який хоче стати Брюсом Лi, хоча б на кiлька хвилин. I такий пiдхiд можна зарахувати одночасно як до недолiкiв, так i до достоiнств картини – все залежить вiд того, як ставиться до об’eктiв пародii сам глядач. Адже хтось вважаe стрiчки Брюса Лi класикою в своeму жанрi, яку не можна не поважати, а для когось це така ж примiтивна “махалiвка”, як i всi iншi.
Що стосуeться численних сутичок, то вони задовольнять тих, хто, по-перше, змириться з iх пародiйнiстю, а по-друге, не нарiкатиме на iх пiдкреслену антиреалiстичнiсть. У фiналi Чоу взагалi намагаeться перевершити останнiй двобiй Нео з агентом Смiтом, i йому майже це вдаeться: принаймнi ця сцена така ж смiшна, як i фiнал найреволюцiйнiшоi з “Матриць”.
Зайвий плюс “Розбiрок” – проведена пунктиром романтична лiнiя. Вона в жодному разi не оригiнальна (у Чаплiна була слiпа продавщиця, тут – нiма) i не займаe багато екранного часу, проте без неi головний герой ризикував перетворитись на простого клоуна, який не викликаe особливих симпатiй.