Професiйна i досить дорога постановка, оздоблена добрими костюмами, декорацiями i чудовими акторами. Чому ж вона навiваe смертельну нудьгу? Мабуть, екранiзацiя класичного лiтературного твору з правильною iдеeю – це дiйсно той мiсток, який справжнiй талант перескочить, не помiтивши, а посереднiсть впаде i пiде на дно.
Що ж вiдрiзняe старанну iлюстрацiю вiд повноцiнного художнього твору? Це може бути одна акторська робота, навiть одна сцена, але така, що примушуe спiвчувати i замислюватись. У “Мостi” цього, на жаль, немаe. Складаeться враження, що найцiкавiше залишилось на тих сторiнках книги, якi не були перенесенi на екран.
Добре, що цього разу Де Нiро не ламаe комедiю. Добре, що ця його робота взагалi не зв’язана з комерцiйним кiнематографом. Погано, що потенцiал його персонажу у фiльмi майже не використовуeться. Владолюбство, бажання догодити вiце-королю, iронiчна зневага до мешканцiв жiночого монастиря та iх наставницi – лише кiлька штрихiв там, де мав бути повноцiнний характер. Це не провина актора, цього просто немаe в сценарii. Не тягне його архieпископ на серйозного, iдейного противника в суперечцi, яка нiбито e центром драматургiчноi концепцii картини.
Те саме з братом Юнiпером у виконаннi Габрiела Бiрна. Цьому персонажу теж слiд було придiлити бiльше екранного часу. Не вiдчуваeться у ньому одержимостi, яка вела його тим шляхом, який вiн обрав. Немаe антагонiстiв – немаe конфлiкту – немаe iнтриги. Там, де мало бути зiткнення свiтоглядiв, – стомлююча балаканина.
Залишаeться п’ятiрка тих, хто зробив крок у безодню, тобто четвiрка, дитину не рахуeмо. З них найцiкавiшi, безумовно, Кетi Бейтс i Харвi Кейтел. У них i персонажi багатшi на нюанси – маркiза Де Монтамайор, яка присвячуe життя написанню листiв до невдячноi дочки, i дядечко Пiо, який намагаeться влаштувати кар’eру красунi-актриси тiльки для того, щоб бути зрадженим нею. Вони здаeться, найкраще виражають iдею твору, поступово i болiсно навчаючись любити не заради себе, а заради тих, кого люблять. Але й iм не вдаeться оживити екран.
Твiр Уайлдера маe бентежити свiдомiсть, примушувати шукати вiдповiдi не тiльки разом з героeм, а й пiсля того, як процес ознайомлення з твором пiдiйшов до кiнця. Вiн ставить питання, на яке кожен маe вiдповiсти сам. Фiльм пропонуe яскравий опис стилю життя рiзних верств населення XVIII столiття, кiлька виразних характерiв, але iз завданням примусити глядача мислити вiн, на жаль, не впорався.