Нiколас Кейдж

Нiколас Кейдж (Nicolas Cage / Николас Кейдж), вiн же Нiколас Коппола народився 7 сiчня 1964 р. у Калiфорнii. Вiн змалку вирiшив присвятити життя акторству, тому заради театру кинув школу. У 16 рокiв вперше з’явився на телеекранi, а у 17 почав знiматися в кiно. Через два роки племiнник видатного режисера Френсiса Форда Копполи отримав головну роль у стрiчцi “Дiвчина з долини” Марти Кулiдж, пiсля чого змiнив прiзвище на Кейдж (його улюбленим героeм комiксiв був темношкiрий супермен Люк Кейдж).

“Менi довелося “грати” з дев’яти рокiв, щоб позбутися всюдисущих репортерiв, якi просили мене розповiсти про уславленого дядечка, – розповiдаe актор. – Я почав видавати себе за приятеля Нiколаса Копполи, котрий, звичайно, нiчим не мiг допомогти журналiстам. Тодi менi здавалося, що це i e сутнiсть лицедiйства – по-дитячому уявити себе кимось iншим”.

Своi першi помiтнi ролi Нiколас виконав у картинах дядька Френсiса “Бiйцiвська рибка” (1983), “Коттон-клуб” (1984) та “Пеггi Сью вийшла замiж” (1986). Пiд час зйомок “Коттона” амбiцiйний початкiвець, почувши про акторськi методи Де Нiро, спробував “по-справжньому” увiйти в образ (а грав вiн найжорстокiшого гангстера Гарлему). Результатами перевтiлення були розтрощена гримерна, розбитi лампи i посуд, зламанi меблi. “Намагався наслiдувати знаменитого актора, – вибачався Кейдж. – Адже спецiально цю професiю я не вивчав”.

Нiколас Кейдж (Nicolas Cage / Николас Кейдж), вiн же Нiколас Коппола народився 7 сiчня 1964 р. у Калiфорнii. Вiн змалку вирiшив присвятити життя акторству, тому заради театру кинув школу. У 16 рокiв вперше з’явився на телеекранi, а у 17 почав знiматися в кiно. Через два роки племiнник видатного режисера Френсiса Форда Копполи отримав головну роль у стрiчцi “Дiвчина з долини” Марти Кулiдж, пiсля чого змiнив прiзвище на Кейдж (його улюбленим героeм комiксiв був темношкiрий супермен Люк Кейдж).

“Менi довелося “грати” з дев’яти рокiв, щоб позбутися всюдисущих репортерiв, якi просили мене розповiсти про уславленого дядечка, – розповiдаe актор. – Я почав видавати себе за приятеля Нiколаса Копполи, котрий, звичайно, нiчим не мiг допомогти журналiстам. Тодi менi здавалося, що це i e сутнiсть лицедiйства – по-дитячому уявити себе кимось iншим”.

Своi першi помiтнi ролi Нiколас виконав у картинах дядька Френсiса “Бiйцiвська рибка” (1983), “Коттон-клуб” (1984) та “Пеггi Сью вийшла замiж” (1986). Пiд час зйомок “Коттона” амбiцiйний початкiвець, почувши про акторськi методи Де Нiро, спробував “по-справжньому” увiйти в образ (а грав вiн найжорстокiшого гангстера Гарлему). Результатами перевтiлення були розтрощена гримерна, розбитi лампи i посуд, зламанi меблi. “Намагався наслiдувати знаменитого актора, – вибачався Кейдж. – Адже спецiально цю професiю я не вивчав”.

У другiй половинi 80-х Нiколас Кейдж став одним з найкращих лицедiiв США. Вiн виконував тiльки нестандартнi, дивацькi, “шаленi” ролi, спiвпрацював з найбiльш оригiнальними американськими постановниками – Дейвiдом Лiнчем (“Дикi серцем”), братами Коенами (“Виховання Арiзони”), Джоном Далом (“На захiд вiд Червоноi скелi”), Норманом Джуiсоном (“Зачарованi мiсяцем”), а також з англiйцем Аланом Паркером (“Птаха”) та iталiйцем Джулiано Монтальдо (“Час вбивати”). Про його божевiльну вiдданiсть акторству ходили легенди: наприклад, пiд час зйомок “чорноi” комедii “Поцiлунок вампiра” (1989) Роберта Бiрмана Кейдж за власною iнiцiативою з’iв перед камерою живого таргана.

“Коли я починав знiматися, я був анархiстом у душi, – згадуe Нiколас. – Мене цiкавили лише такi фiльми, як “Дикi серцем” i “Поцiлунок вампiра” – бунтiвнi твори у стилi панк або рок. Це було альтернативне самовираження. Парадний бiк кiноiндустрii викликав у мене огиду”.

Етапним у власнiй кар’eрi актор вважаe 1995 рiк, коли вiн зiграв садиста-кримiнальника у трилерi “Поцiлунок смертi” Барбе Шрьодера та алкоголiка-самогубця у драмi “Залишаючи Лас-Вегас” Майка Фiггiса: “В обох стрiчках менi дiсталися дуже сильнi особистостi, героi з чiткою негативною аурою, i я вiдчув, як вони затьмарюють мiй характер, витiсняють мене з моei душi i змiшують свою кров з моeю”. За бездоганну роботу у картинi “Залишаючи Лас-Вегас” Кейджа нагородили “Оскаром” та безлiччю iнших призiв.

На лауреата премii Кiноакадемii вiдразу звернули увагу продюсери. Актору почали платити 20-мiльйоннi гонорари за зйомки у високобюджетних бойовиках, якi мали великий успiх у публiки: “Скеля” Майкла Бея (134 млн. доларiв у прокатi США), “Повiтряна в’язниця” Саймона Веста (101 млн. доларiв), “Без обличчя” Джона Ву (112 млн. доларiв), “Викрасти за 60 секунд” Домiнiка Сена (101 млн. доларiв). Образи, створенi Кейджем у цих хiтах, не виходили за межi амплуа героя “екшн” (за винятком “подвiйноi” позитивно-негативноi ролi у “Без обличчя”). Втiм, сам Нiколас не вважав новий напрям кар’eри хибним: “Я вiдчув, що в акторськiй майстерностi досяг рiвня технiки вiртуозного джазового iмпровiзатора”.

Змiни у поглядах i поведiнцi Кейджа прикро вразили багатьох його давнiх знайомих, наприклад, Шона Пенна: “Нiк був актором, коли ми починали. Ми були справжнiми друзями. Але зараз… Який вiн актор, якщо знiмаeться тiльки в комерцiйних фiльмах? Вiн просто гвинтик голлiвудськоi iндустрii”.

Кейдж вiдреагував на критику, взявши участь у стрiчках “Очi змii” (1998) Браяна Де Пальми, “8 мiлiметрiв” (1999) Джоела Шумахера та “Зцiляти мерцiв” (1999) Мартiна Скорсезе. Всупереч сподiванням, цi картини не повернули йому славу “шаленого таланту”, хоча роботу у похмурiй драмi Скорсезе деякi критики назвали найвищим досягненням зiрки.

Нiколас так коментуe зигзаги своei кар’eри: “У серединi 90-х я зрозумiв, що моi екстравагантнi ролi можуть назавжди вiдштовхнути вiд мене глядачiв i кiнематографiстiв. Довелося шукати баланс. Натомiсть сьогоднi я можу допомогти втiлити задуми таким митцям, як Скорсезе та Де Пальма, i завдяки цьому працюю в обох напрямах. Звичайно, ця двоiстiсть створюe певну напругу, але без напруги у Голлiвудi не виживеш”.

На початку нового столiття життя Кейджа стало ще напруженiшим. Спочатку вiн вчився грати на мандолiнi для мелодрами “Вибiр капiтана Кореллi” (2001) Джона Меддена, потiм качав м’язи, щоб зiграти морського вовка у шпигунському бойовику “Тi, що розмовляють з вiтром” (2002) Джона Ву. Обидвi стрiчки, присвяченi Другiй свiтовiй вiйнi, провалилися у прокатi. Однак Кейдж швидко взяв реванш: подвiйна роль в “Адаптацii” (2002) Спайка Джонзi принесла йому номiнацiю на “Оскар”, а пригодницька стрiчка “Скарб нацii” (2004) за його участю стала хiтом, зiбравши тiльки у США понад 100 млн. доларiв. Нiколас також досить вдало дебютував у режисурi драмою “Соннi” (2002), в якiй виконав епiзодичну роль якраз у стилi своiх шалених персонажiв 80-х.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *