Чаклунка

Спочатку – про позитивнi моменти. Другорядна роль чаклунськоi чорноi кiшки зiграна чудово, виконавицю чекаe велике майбутнe.

Тепер перейдемо до речей, якi вдались не настiльки добре.

Ясна рiч, зняти римейк старенького сiткому про вiдьму, яка не хоче бути вiдьмою, i щоб на це й кiно ще й пiшли люди – неможливо. Тому Нора Ефрон знайшла хитромудрий вихiд, знявши фiльм про вiдьму, яка не хоче бути вiдьмою i при цьому граe в серiалi вiдьму, яка не хоче бути вiдьмою. В результатi мало вийти поeднання рис улюбленого багатьма американцями старого серiалу i сатири на те, як робиться телебачення.

Щоб як слiд оцiнювати цей фiльм, треба бути знайомим з серiалом. Якщо ж взагалi забути про його iснування, то кидаються в очi певнi недолiки. Наприклад, те, що сценарiй кожнi двадцять хвилин змiнюe напрям руху i темп оповiдi. Можливо, це була частина задуму. Сатири на телебачення у стрiчцi не так вже й багато, i вона досить беззуба. Загалом картинi не вистачаe, як не дивно, саме чародiйства, тiльки не в буквальному значеннi. Лише у фiналi виникаe те, на чому слiд було побудувати весь фiльм, – майже божевiльне поeднання реальностей справжньоi, мiстичноi i телевiзiйноi, коли iх розрiзнити вже практично неможливо, звичайнi люди виявляються чаклунами, а телевiзiйнi персонажi крокують в реальний свiт. Однак в цiлому “Чаклунка” добре працюe як легке розважальне кiно. Добрий настрiй гарантований, провести з цieю стрiчкою пiвтори години приeмно – але не бiльше.

З акторами eдиний помiтний прорахунок – Вiлл Феррелл. Непоганий комiк (коли не зображуe ельфа), але роль явно писали для Джима Керрi. Тiльки вiн може настiльки сильно перегравати, не втрачаючи при цьому природностi. А у Феррелла все ж таки iнший темперамент i мiмiка. Ширлi Маклейн i Майкл Кейн – як завжди на висотi. Що ж стосуeться головноi виконавицi, на нiй слiд зупинитись окремо.

“Мулен Руж” та “Iншi” побудували для Кiдман сходи до “Оскара”, а “Години” стали останньою картою у цiй безпрограшнiй комбiнацii. Рудоволоса австралiйка миттeво стала найпопулярнiшою актрисою “фабрики мрiй”. Будь-яку виграшну роль у кожному розрахованому на успiх фiльмi в першу чергу пропонують iй. Поглянемо, в якому напрямку з того часу розвиваeться ii кар’eра. 2003 рiк. “Догвiль” – вершина, поки що найкраща роль актриси i найвизначнiший з фiльмiв, в яких iй доводилось знiматись. “Заплямована репутацiя” та “Холодна гора” – драми з явним прицiлом на “Оскар”, якi виявились напiвпровалами аж нiяк не з вини Кiдман. 2004 рiк. “Народження”, припустимо, ще було досить привабливим як спроба епатажу, яка спрацювала. Але “Степфордськi жiнки” вже цiлком вкладаються в межi традицiйного якiсного голлiвудського жанрового кiно. Те саме можна сказати i про цьогорiчнi роботи – “Перекладачку” та “Чаклунку”. Чи не занадто швидкий вiдхiд вiд серйозних ролей для акторки, яка кiлька рокiв намагалась довести, що здатна на бiльше, нiж зйомки в комедiях та трилерах?

Важко зрозумiти, за яким принципом Кiдман вибираe собi ролi, i ще важче зрозумiти, чому, вiдмовляючись вiд набагато якiснiшого матерiалу, вона знiмаeться у звичайнiй i далеко не найкращiй мiстично-романтичнiй комедii. Вона граe чудово, але таку роль без проблем могли зiграти Мег Раян, Рiз Вiзерспун i багато, багато iнших. Мабуть, Нiколь дiйсно подобався той старий серiал. Iншого пояснення знайти не можу.