Незванi гостi

Не дивно, що цей фiльм зараз б’e касовi рекорди в своeму жанрi (вiн вже перетнув 200-мiльйонну межу). Дуже приeмне видовище – легке, романтичне, багато нетупого, невульгарного гумору, всi актори на своeму мiсцi i вiдпрацьовують своiх небанальних персонажiв на всi 200.

Можливо, причина у вмiлому, розумному балансуваннi на межi моралi й аморальностi. Щось подiбне було в “Хiтчi”, iншiй вдалiй романтичнiй комедii цього року, але все ж таки там головний герой, попри свiй двозначний фах, був стовiдсотково моральною особистiстю i щиро вiрив у кохання. Героi “Незваних гостей” в кохання не вiрять. За допомогою нехитрих витiвок вони проникають на чужi весiлля, де щиро насолоджуються життям. Один з найкращих епiзодiв фiльму – швидкий монтаж рiзних весiль i ролей, якi доводиться примiрити незваним гостям, на початку картини. Цiкаво, що наш варiант назви, “Незванi гостi”, здаeться бiльш правильним, нiж оригiнальний, “Руйнiвники весiль”. Джон та Джеремi весiлля не руйнують, навпаки, допомагають iншим вiдчути свято. Звичайно, при цьому вони манiпулюють оточуючими, в основному жiнками, i безсоромно брешуть, але кайф нiкому не псують. В iхнiй поведiнцi вiдчуваeться щира життeрадiснiсть, чого, до речi, позбавлений “батько” цього вчення (чудове камео Вiлла Фаррелла), особистiсть вiдверто вiдразлива.

Звичайно ж, нашим двом розбишакам доведеться пройти крiзь любовнi муки (часто фiзичнi), щоб, за всiма правилами моральноi голлiвудськоi романтичноi комедii, прийти до щасливого фiналу в церквi i при свiдках. Однак, на щастя, навiть обов’язковий хеппi-енд в особi Рейчел Макадамс весело пiдморгуe, натякаючи, що веселощi на цьому можуть не скiнчитися.

Саме цю актрису хочеться видiлити в першу чергу. В комедiйному жанрi вона працюe не вперше (багатьом запам’яталась ii зла шкiльна королева з “Поганих дiвчат”). При таких досвiдчених партнерах можна було битись об заклад, що вона залишиться в тiнi, але нi – ii Клер кладе собi в кишеню майже кожну сцену, в якiй з’являeться. Щоправда, й роль написана добре, без багатьох властивих жанру штампiв.

У Вiнса Вона тут теж роль майже бенефiсна. Комусь може здатися, що актор трохи переграe, однак бiльшiсть отримаe задоволення вiд божевiльних i божевiльно смiшних монологiв його персонажа. На долю Овена Вiлсона тут випало бiльше романтичноi закоханостi, нiж жартiв, але i вiн виглядаe в “Незваних гостях” набагато краще, нiж в свому звичному амплуа напарника. Крiстофер Вокен в ролi Клiрi, як завжди, незрiвнянний: варто тiльки побачити його на полюваннi зi свистком. Загалом, це рiдкiсний випадок, коли фiльм дуже хочеться порекомендувати всiм, кого може зацiкавити цей жанр i тематика.