Перш за все – дуже сподобалась реакцiя колег по перегляду у маленькому затишному червоному залi. Пiсля фiнального кадру, як тiльки пролунав пiдсумковий пострiл, включили свiтло i автор цих строк попрямував до дверей, вони продовжували сидiти ще хвилину. Першими словами пiсля цього стали: “I що ж це було?” Чесно кажучи, такоi однозначноi реакцii у всiх, що завiтали до палацу кiно на раннiй сеанс, не бачив вже давно. Дехто навiть запропонував переглянути ЦЕ вдруге, щоб нарештi зрозумiти, про що ж було кiно. I його можна зрозумiти. Оскiльки з традицiйним способом мислення, як, власне, i з реальнiстю, картина маe справу постiльки-поскiльки.
Тих, хто завiтав на сеанс, почувши, що це зняв режисер “Карт, грошей i двох стволiв” та “Великого куша”, чекаe крутий облом. Те саме буде з тими, хто, прочитавши прес-релiз, очiкуe типового грального фiльму, такоi собi сумiшi “Афери” й “Казино” – а стрiчка мала багато шансiв звернути саме на цi рейки. Але, провiвши свiй потяг цими рейками майже половину фiльму, режисер рiзко пускаe його пiд укiс – глядачу на голову.
Не слiд витрачати час на те, щоб зайвий раз нагадати, як добре, що з фiльму вирiзали Мадонну, як чудово Рiчi вмie знiмати насилля i як вiн досi не втратив смаку до виразних другорядних озброeних типажiв (хоча зовсiм не згадати Утилiзатора просто неможливо, незважаючи на те, що вiн лише данина поширенiй кiнематографiчнiй традицii). Не хочу навiть намагатись розшифровувати кабалiстськi символи, якими нашпигований фiльм. Але спробувати розiбратись у тому, що нам намагались сказати, хоча б на примiтивному життeвому рiвнi заради жарту можна.
Головнi теми стрiчки – обман i гра, поняття майже нерозривнi. Гра – це спосiб самостверження, самообману, адже досягнення певного рiвня майстерностi даe вiдчуття всемогутностi. Але це й спосiб подолати самообман, оскiльки завжди знайдеться бiльш сильний суперник, який покладе край iлюзii всемогутностi, або ж просто обставини складуться не на твою користь. I ще гра – це iдеальна метафора навiть не життя, як полюбляють казати, а боротьби, агресii: у грi компромiс неможливий, завжди e переможець i переможений. Сама ж боротьба-агресiя e нiщо iнше, як логiчний наслiдок залежностi, несвободи вiд тиску навколишнього свiту, погонею за вдачею, багатством, успiхом, втечею вiд злиднiв i страху, яка в свою чергу породжуe ще бiльший страх.
Джейк Грiн все це усвiдомлюe, пройшовши довгий шлях, у фiналi. Вiн вiдрiкаeться вiд тиску, вiд несвободи – поступово, крок за кроком. Вiдрiкаeться вiд грошей – влади. Вiд агресii фiзичноi. Вiд бажання неодмiнно виграти. Вiд бажання помститися. Фактично, вiд почуттiв взагалi. Коли вiн зi спокоeм дзен-буддиста спостерiгаe, як приставляють пiстолет до голови його племiнницi, вiн, як це не дико звучить, гранично вiльна людина. Хто його веде цим шляхом, власне, не так вже й важливо. Хто цi двоe – витвори його уяви чи просто всезнаючi науковцi-шахраi? Якщо друге, то вони самi граються в бога, отже, погано засвоiли те, що пропагують. Тому схиляюсь до першого варiанту.
З iншого боку – гангстер Мака, живе втiлення успiху, агресii, влади, який при цьому e рабом у бiльшiй мiрi, нiж будь-хто iнший у картинi. Влада породжуe страх втратити ii, шанс стати ще могутнiшим – рабське поклонiння тому, хто цей шанс дав. Чим ближче Мака наближаeться до Голда, тим бiльше його боiться, i врештi-решт страх ламаe його.
Хто ж цей загадковий Голд? I кого перемiг в собi Грiн i не змiг перемогти Мака? З Голдом просто – вiн втiлення тиску, уособлення влади над тобою, неважливо кого – начальства, владних органiв, вищих створiнь. Хто вiн фiзично i чи iснуe вiн взагалi – неважливо. З другим… ще легше. Як нам повторюють багато разiв, його головний успiх в тому, що вiн переконав тебе, що вiн – це ти. Був такий тип, про якого казали, що його успiх у тому, що вiн переконав усiх, що його не iснуe – тобто те, що каже вiн, говориш собi ти сам. Чи не одне й те саме? I що ми отримали в результатi? Майже проповiдь.