Джим Керрi

Чимало критикiв вважають Джима Керрi (Jim Carrey / Джим Керри) талановитим актором i порiвнюють його з титанами нiмоi комедii. Iншi називають комiка, котрий отримуe 20-мiльйоннi гонорари, примiтивним та позбавленим смаку блазнем i скаржаться, що його творчiсть сприяe розумовiй деградацii сучасних американцiв. Сам Керрi ставиться до своei популярностi значно стриманiше: “Я роблю те, що менi подобаeться. Сподiваюсь, що хоча б деякi моi фiльми (не найдурнiшi) зможуть згадати рокiв через десять. Я тiльки хочу, щоб люди смiялися”.

Джим рiс у католицьких передмiстях Торонто (Канада). Його батько був кларнетистом та саксофонiстом i навiть певний час керував власним оркестром, однак залишив музичну кар’eру i найнявся контролером на мiсцевий завод. “Я пам’ятаю Рiздво вiдразу пiсля того, як тато втратив роботу, – згадуe Керрi. – Дiд та бабуся, жахливi п’яницi, прийшли до нас лише для того, щоб познущатися з батька. Дiд сидiв за столом i повторював: “Ти не маeш роботи, ти просто невдаха!” Я намагався перетворити усе на жарт, але мене нiхто не слухав”.

Родинi жилося дуже сутужно: усi брати та сестри Джима кинули середню школу i влаштувалися охоронцями на завод. Довелося працювати i майбутньому актору, коли йому виповнилося 13 рокiв.

Мистецтво смiху приваблювало хлопця ще з дитячих рокiв. Вдома вiн розважав батькiв падiннями сторчголов зi сходiв у сповiльненому або прискореному темпi. Коронним номером Керрi було пародiювання його дiдiв-алкоголiкiв. У 18 рокiв Джим розпочав свою кар’eру у клубах Торонто. Вже тодi газети пророкували йому блискуче майбутнe. Натхнений швидким успiхом на батькiвщинi, Керрi вирушив до Голлiвуду.

Американцi познайомилися з Джимом у серединi 80-х завдяки комедiйним телесерiалам “У живих кольорах” та “Качина фабрика”. Його вiдразу назвали одним з найбiльш багатообiцяючих молодих комiкiв. Керрi також знiмався в кiно (“Пеггi Сью вийшла замiж”, “Список смертникiв”, “Земнi дiвчата легко доступнi” тощо), проте бiльшiсть його ролей цього перiоду були епiзодичними.

Коли до рук Джима потрапив сценарiй невибагливого фарсу “Ейс Вентура – детектив домашнiх тварин” (1993) Тома Шедiака, вiн майже повнiстю змiнив його, використавши багато трюкiв i жартiв зi своiх телевiзiйних та сценiчних програм. За драматургiчну переробку та зйомки у стрiчцi актору заплатили тiльки 350 тисяч доларiв. Однак глядачам несподiвано сподобався комiк з “гумовим” обличчям, що дико викривлявся, розхлюпував енергiю i отримував надзвичайне задоволення вiд божевiльних ситуацiй у фiльмi. Картина зiбрала у США понад 75 млн. доларiв i зробила головного виконавця зiркою: за наступну стрiчку “Маска” вiн заробив вже 6 мiльйонiв.

“Маска” (1994) Чарлза Рассела стала справжнiм бенефiсом Керрi: його вибухове почуття гумору, пластика та надмiрна мiмiка, пiдкрiпленi фантастичними спецефектами i музичними номерами, перетворили дотепну комедiю на яскраве феeричне видовище. “Тупий i ще тупiший” (1994) братiв Фареллi викликав негативну реакцiю з боку критикiв, проте публiка радо зустрiла фiльм: саме роль клiнiчного iдiота Ллойда Крiсмаса принесла Джиму першу нагороду – приз глядацьких симпатiй “MTV Movie Awards”.

З того часу кожна нова робота Керрi потрапляла до списку головних хiтiв року зi 100-мiльйонними касовими зборами. У 1996 р. Джим отримав вже двi премii MTV – як найкращий актор та найкращий комiк (за картину “Ейс Вентура: коли природа кличе” Стiва Удекерка), а також номiнувався на цю ж нагороду за негативну роль у “Бетменi назавжди”. У 1997 р. глядачi MTV визнали його найкращим комедiйним виконавцем i найкращим кiнолиходieм за “Кабельника” Бена Стiллера, а у 1998-му вiдзначили за роль спритного адвоката Флетчера Рiда у стрiчцi “Брехун, брехун” Тома Шедiака.

У кiнцi 90-х Керрi вирiшив, що прихильностi публiки для нього замало i спробував завоювати симпатii кiноестетiв, граючи серйознi ролi. У картинi “Шоу Трумена” (1998) вiн перевтiлився у Трумена – звичайного чоловiка, який одного дня дiзнаeться, що все його життя e старанно пiдготовленою телевiзiйною виставою, його друзi та сусiди – акторами, а рiдне мiсто – великим знiмальним майданчиком. “Логiка фiльму вимагала, щоб у центрi нього була яскрава зiрка, адже на Трумена дивляться тiльки тому, що в нього e зоряний магнетизм, – розповiдаe режисер Пiтер Уiр. – До того я бачив Джима у кiлькох стрiчках i знав, що вiн чудовий лицедiй рiвня Чаплiна та Бастера Кiтона. Коли я дiзнався, що вiн хоче знiматися, то зрозумiв, що проект наполовину готовий. Керрi схожий на iнопланетянина, а в Труменi повинно бути щось особливе”. Завдяки картинi, яку дехто з критикiв назвав “фiльмом десятирiччя”, Джим здобув “Золотий Глобус” за драматичну роль та черговий приз MTV, але, попри сподiвання, не потрапив до списку “оскарiвських” номiнантiв.

У стрiчцi “Людина на Мiсяцi” (1999) Мiлоша Формана героeм Керрi стала реальна особа – вiдомий комiк 80-х Ендi Кауфман. “Я не знiмав би цю картину без Керрi, – зiзнався Форман пiд час свого нагородження “Срiбним ведмедем” за режисуру фiльму на Берлiнському фестивалi. – Якби не його гра, я не стояв би зараз на сценi”. Джим виборов ще один “Золотий Глобус” (цього разу за комедiйне виконання), однак Кiноакадемiя знову проiгнорувала його роботу. “Я не думаю, що це змова проти комедiографiв, – каже Керрi, – хоча вважаю, що настав час покiнчити з цieю дискримiнацieю. “Оскарiвське” шоу триваe чотири години, в нього можна ввести окрему номiнацiю за кращi досягнення в комедii”.

Пiсля комерцiйного провалу “Людини на Мiсяцi” комiк-суперзiрка мусив довести продюсерам, що все ще вартий 20 мiльйонiв, тому погодився знятися в екранiзацii популярноi у США казки Доктора Зюйса “Грiнч – викрадач Рiздва”. Готуючись до ролi зеленого бешкетника, актор читав щоденники Зюйса, розмовляв з його вдовою i врештi-решт внiс суттeвi змiни в сценарiй. Костюм Грiнча спочатку не задовольнив Джима, оскiльки у ньому було неможливо дихати. Навiть в удосконаленiй “шкiрi” Керрi почувався незручно. Студiя мусила найняти для нього дерматолога та вiйськового спецiалiста, який ознайомив комiка з секретною методикою, що дозволяe терпiти бiль. Попри усi своi страждання, актор пiсля закiнчення зйомок назвав роль Грiнча “мрieю комедiографа”, i вражаючий касовий успiх стрiчки пiдтвердив його слова.

У груднi 2001 р. на екрани вийшла мелодрама Френка Дарабонта “Маджестик”, де Джим Керрi граe голлiвудського сценариста Пiтера Епплтона, який внаслiдок автокатастрофи втрачаe пам’ять i розпочинаe нове життя. Останнiм часом актор намагаeться балансувати мiж високобюджетними комерцiйними проектами (“Брюс Всемогутнiй”, “Лемонi Снiкет: 33 нещастя”) та недорогими, але бiльш амбiцiйними стрiчками (“Вiчне сяйво пристрастi”). Поки що це йому вдаeться.