Голлiвуд перiодично звертаeться до призабутого жанру “плаща i шпаги”, нiби доводячи, що “фабрика мрiй” може примусити працювати навiть архаiчну на перший погляд рiч. Перспектива бути поставленим на конвеeр цьому жанру, на щастя, поки що не загрожуe, бо далеко не кожен пов’язаний з ним проект стаe касовим хiтом. [“Маска Зорро”->Маска Зорро] була одним з небагатьох виняткiв. Не можна сказати, що Голлiвуду вдалося вдихнути нове життя в легенду про месника, що розписуe стiни буквою Z, але стрiчка вийшла жвавою, де треба кумедною i видовищною. [Бандерасу->Антонiо Бандерас] i [Хопкiнсу->Ентонi Хопкiнс] добре пасували ролi молодого i старшого Зорро, а уродженка Уельсу [Зета-Джонс->Кетрiн Зета-Джонс] зачарувала публiку, миттeво ставши зiркою.
У продовженнi Хопкiнса немаe, i шарму досвiдченого й мудрого месника, який оживляв екран у “Масцi”, цього разу сильно не вистачаe. Бандерас i Зета-Джонс на мiсцi; хоча iх персонажi майже не змiнились, iх новий статус чоловiка i дружини дозволяe наповнити фiльм зовсiм не обов’язковими сiмейними сценами. Втiм, для голлiвудських сценаристiв обов’язковими були саме вони, оскiльки вони намагались зробити кiно про трiумф сiмейних цiнностей. Наймолодшi глядачi отримують власного героя – сина Алехандро i Елени, який видаe фокуси у стилi Зорро, не здогадуючись, що це його батько.
Найбiльше дратуe спроба прив’язати до сюжету полiтику. От вам i рiзниця мiж “фiльмом плаща i шпаги”, знятим у будь-якiй iншiй краiнi, i американським – у штатiвському варiантi герою недостатньо просто захищати невинних, йому треба рятувати демократiю. А загрожуe iй цього разу, як не дивно, не Азiя, а Eвропа, якою таeмно править стародавнiй лицарський клан. Дуже смiшний момент, коли месник рятуe скриню з голосами виборцiв. Зорро, де ж ти був у Флоридi? До речi, наш шляхетний герой голосуe як Зорро – мабуть, вiн також проголосував i як Алехандро. Фальсифiкацiя! Куди дивиться виборча комiсiя?!
Здаeться притягнутою за вуха i сама iдея “сiм’i Зорро”. Слiд визнати, сценаристи видобули з неi усе, що могли: додали гумору, трiшки таeмницi, сантиментiв залишили зовсiм не багато i дали можливiсть кожному персонажу зiграти у певний момент важливу роль в сюжетi. I все ж таки месник у масцi i зi шпагою, обтяжений сiм’eю, а тим паче служiнням демократii, немовби втрачаe крила. Привабливiсть класичного образу Зорро, как i багатьох iнших героiв жанру, полягала в свободi, яку даe iснування пiд маскою. Вдень вiн грав свою роль, але насправдi був вiльний – вiд законiв, вiд полiтичних поглядiв, вiд побуту. Вiн захищав бiдних, а не рятував краiну вiд eвропейцiв. А iдею дати Зорро сiм’ю можна пояснити тiльки бажанням продюсерiв неодмiнно мати у фiльмi Зету-Джонс, чия популярнiсть продовжуe зростати. E у масовiй культурi персонажi, яких дуже важко собi уявити одруженими. Цiкаво, скiльки рокiв протримався би на екранi [Джеймс Бонд->james-bond-1], якби його наважились одружити всерйоз i надовго?
Стрiчку рятують бойовi сцени. Iх не так багато, але вонi дуже динамiчнi й видовищнi i явно затьмарюють усе, що було в першiй частинi. Заради них “Легенду” варто переглянути, але тiльки на великому екранi.