Егоiзм, жорстокiсть, влада. Так можна коротко позначити коло тем, до яких звернувся режисер Сай Йочi i якi дуже яскраво подав незрiвняний Кiтано.
Початок стрiчки нагадуe чаплiнського “Iмiгранта” i копполiвського “Хрещеного батька-2”: молодий чоловiк прибуваe на кораблi до нових просторiв, якi можуть дати або не дати йому можливiсть втiлити своi мрii. Добрий герой Чарлi брався за будь-яку роботу, але зi злиднiв не вибрався. Вiто Корлеоне досяг успiху, навчившись вирiшувати бiзнесовi проблеми за допомогою пiстолета. Кiм Шунпей теж отримуe все, що хоче, i йому навiть не потрiбен пiстолет.
Чому нас позбавили можливостi побачити, як формувався такий характер? Ми знову бачимо Шунпея, коли вiн, загадково зникнувши на кiлька рокiв, повертаeться до своei сiм’i. Залишаeться лише здогадуватись, якi обставини могли сформувати такi погляди на життя, волю й безжалiснiсть до слабших. Зрозумiло, що в молодостi вiн мiг розраховувати тiльки на себе, але хотiлося б знати деталi. Хоча невiдомо, став би у цьому випадку фiльм сильнiшим, – на тему таких перетворень знято багато картин, тут важко вигадати щось нове. Можливо, тому Йочi i Кiтано вiдразу ж ставлять нас перед фактом, перед вже готовим результатом, з яким мусять мати справу усi оточуючi.
Де б не був Кiм Шунпей, його слово – закон. У випадку непiдкорення на чоловiка чекаe побиття, на жiнку – побиття i згвалтування. Втiм, це чекаe на них у будь-якому випадку – других способiв спiлкування цей тип, здаeться, не визнаe. Таке враження, що законам вiн не пiдкорюeться взагалi – що ж , на його боцi грошi, дiставати якi вiн добре вмie, влада, яку вони дають, страх, в якому вiн тримаe всiх оточуючих. Вiн – абсолютний продукт закону виживання сильного, у якого стало правилом доводити iншим свою силу мало не щоденно. Вiн б’e дiтей, гвалтуe дружин, вбиваe коханок, тероризуe людей, якi працюють на нього.
Кiтано без особливих зусиль лiпить образ не бандита, не манiяка, не психопата – ординарного на перший погляд чоловiка, в якому немаe жодноi позитивноi риси. Можна подумати, що вiн по-особливому ставиться до коханки, яку доглядаe пiсля операцii на мозок, але де там – Шунпей через деякий час наймаe iй доглядальницю, з якою кохаeться мало не на очах у хвороi, а потiм душить нещасну, щоб позбутись зайвого тягаря. Вiн калiчить життя всiм, з ким його зводить доля. Не тому, що вiн садист. Тому що звик жити тiльки для себе i не стидатися цього. Вiн – втiлення зла буденного, не казкового i тому значно жахливiшого.
Титанiчна робота Кiтано – не eдине достоiнство фiльму. Майже всi члени сiм’i зiгранi дуже добре, i цi роботи були вiдзначенi багатьма призами. I все ж таки злий хазяiн залишаeться в центрi драматургiчноi концепцii, решта ж – плоди його дiянь: скалiченi тiла, знищенi душi, зламанi долi.
Найцiкавiший поворот сюжету – хвороба i старiння Шунпея. Тому що, навiть позбавлений сили фiзичноi, вiн продовжуe бути втiленням руйнiвноi енергii, тiльки тепер на змiну його колишнiй зброi – топору i палицi – приходять змiiна хитрiсть i пiдлiсть, причому в такому масштабi, що навiть бос мафii на питання “Хто цей чоловiк?” вiдповiдаe: “Це диявол”. I закiнчуe вiн життя майже самотнiм, а тим, хто залишились поряд з ним, потрiбнi лише його грошi. Цей чоловiк обрав у життi служiння виключно власним бажанням i, слiд вiддати йому належне, нiколи не сумнiвався в своeму виборi. Хiба що в останню мить, коли знову побачив себе юнаком на кораблi, перед яким вiдкриваeться море нових можливостей, i навiть тодi на питання, чи обрав би вiн iнший шлях, остаточноi вiдповiдi ми не отримуeмо.
По-перше, купа деталей невiдомих або не до кiнця зрозумiлих для не орiєнталiста: всi цi японськi корейцi, корейськi японцi, комунiсти…
По-друге, задовбали вже фiльми, якi виглядають як аплiкацiя: нарiзаються сцени з життя з максимально трагiчними обличчями i кажуть: “Дивiться, ось вона, сермяжна правда”.
“Бiт” Кiтано — чудовий актор, але нагадує менi Де Нiро: поглядами, в яких читається цiла iсторiя, закривають поганi сценарiї фiльмiв.
Сподiваюсь, це останнiй фiльм з Кiтано, на який я попав. Банзай!
припускаю, що очiкування фiльму i анонси в даному випадку зiграли негативну роль. плюс – стереотип японського кiно, часто справдi естетського, з iншою ментальнiстю, малозрозумiлими цитатами. а “кров i костi” – просто фiльм, який мiг би бути i зовсiм не японським, а росiйським, iталiйським, югославським, i “орiєнталiстика” тут важлива скорше як фон вiдображення, ситуацiйний i часовий контекст, а не для заглиблення в деталi для розумiння характеру.
фiльм про людину, специфiчну, як i всi люди.
вiн негiдник за нормами звичної моралi. великий негiдник, сильний. i тiльки тим вiдрiзняється вiд решти дрiбнiших негiдникiв, яких повно в кожному мiсцi – бьють i гвалтують, доводять до самогубства, диктують свої правила, i їм просто не вистачає сили, щоб “пiднятись” на такий рiвень, щоб фiльм про них не був гидким i чорнушним.
Кiтано чудовий актор, органiчний. Бiльшiсть персонажiв також дуже добре зiгранi. “переграє” гример – старiючi люди або занадто старi, або занадто “благообразнi”. Мiстечко дуже миле, вiдеоряд i колористика – природнi. В мене не виникло вiдчуття поганого сценарiю чи неправди в кадрi – за винятком дещо романтизованих фiнальних сцен.
Менi фiльм сподобався – я ненавиджу американськi фiльми з чiтко прописаною мораллю i висновками, близькими кожнiй домогосподарцi i спрямованими на збереження духу i цiлей найкращого в свiтi американського суспiльства.
Тут – просто фiльм.
В якому навiть не сказано, що бити жiнок чи дiтей – погано, оскiльки головний герой не несе покарання за свої дiї (окрiм фiзичної недуги, яка може розглядатись як покарання, але аж нiяк не наставила його на шлях iстинний). І кожен може взяти з iсторiї Шунпея своє, або не взяти нiчого.