З усiх фiльмiв цьогорiчноi “Азii” – найбiльш естетський, малозрозумiлий i далекий вiд глядача. Хоча й не вiд всякого, принаймнi на перший погляд, – любителi “полунички” отримують те, на що розраховували. Однак у фiльмi це не головне.
Головне для режисера – побудувати в майже повнiстю мовчазнiй атмосферi сатиричну картину сiчасного свiту, яка часом здаeться майже апокалiптичною (згадуeться навiть “Шалений Макс-2”, де головною цiннiстю була вода). Охарактеризувати цей свiт як такий, де вся культура крутиться навколо порно, що насправдi e досить далеким вiд iстини. Розповiсти iсторiю про невдале i нiкому не потрiбне кохання з явним натяком на те, що iншого зараз i не може бути – що теж, на щастя, не e правдою. Продемонструвати, наскiльки далеко вiн може пiти – для цього потрiбен не талант, лише звичайна людська смiливiсть i розкутiсть. Нарештi, повеселити глядачiв кiлькома пародiйними мюзикл-епiзодами – це дiйсно зроблено добре i зi смаком.
Не дивно, що “Срiбного Ведмедя” Цай Мiн-Лянь отримав саме за сценарiй – фiльм цiкавий саме за концепцieю, але ii втiлення все ж таки далеке вiд iдеалу. Сама драма часом губиться у надмiрi епiзодiв зйомок порно, мовчазних пейзажах, незчислених кавунах…
У цiei стрiчки e чимало прихильникiв, i все ж таки в межах цьогорiчноi програми “Азiя-кiно” вона здаeться найбiльш холодною i байдужою до своiх героiв. Що ж, за сарказм i художнiй нiгiлiзм треба чимось платити.
I фiнал, який вигадав для своei стрiчки пан Мiн-Лянь, розчаровуe. Чому героiня плаче? Якщо режисер такий смiливий i оригiнальний, треба було змусити ii посмiхнутись i отримати задоволення. Не вистачило почуття гумору?
Фiльм кумедний,- дiстав задоволення саме вiд “мовчазних пейзажiв” i “незчисленних кавунiв” 🙂 Тема проста – кохання перемагає (хоча цiкаво привязати головну тему до всiх епiзодiв), а в фiналi вона напевно плаче вiд радостi. Та й смiятися в такому становищi не дуже зручно. А є якiсь лiнки на англомовну критику?