Елiзабеттаун

Нову стрiчку Кроу, попри ряд недолiкiв, все ж таки можна зарахувати до його успiхiв, хоча й часткових. Тому що, фiльм, який мав багато шансiв звернути на знайомi рейки голлiвудських штамповок, все ж таки змiг зберегти бiльш-менш оригiнальний стиль i дух.

“Елiзабеттаун” мiг стати, наприклад, черговим повчальним опусом про те, скiльки переваг маe життя в провiнцii, де тебе знаe i любить кожна собака, перед кам’яними джунглями великих мiст – на кшталт “Сiм’янина” чи навiть гiрше. Або мелодрамкою про безкiнечний телефонний роман, який поступово набираe бiльш традицiйнi риси. Чи просто iсторieю про кохання зовсiм-зовсiм рiзних молодих людей. Все це в картинi e, але, на щастя, e й ще дещо.

Кроу вдаeться вирватись за межi звичайного голлiвудського кiночтива тодi, коли вiн починаe, часом досить ризиковано, змiшувати фарби трагiчнi з комiчними. Найяскравiшi приклади – провокацiйнi любовнi iгри “в присутностi” урни з прахом батька i промова героiнi Сюзан Сарандон. Цей персонаж, до речi, впродовж фiльму нiяк не здаeться важливим чи хоча б в якiйсь мiрi цiкавим – ii короткi появи, навпаки, виглядають демонстративно ексцентричними, майже карикатурними. Однак сцена промови актрисi вдалась на вiдмiнно: ii героiня практично свiтиться людянiстю i життeвим розумом.

Цi епiзоди цiкавi тим, що в них трагiзм, бiль втрати, життeва поразка поeднуються (i часом витiсняються) життeлюбством, гумором, який не завжди здасться доречним. Коли “фабрика мрiй” намагаeться створити iлюзiю реального життя, вона зазвичай чергуe сцени драматичнi й комедiйнi. А Кроу змiшуe iх в часом шаленiй круговертi, яка нагадуe реальне життя набагато сильнiше.

Коли ж режисер застосовуe менш оригiнальний пiдхiд, ефект значно слабший, хоча й цi моменти зробленi на належному рiвнi. Eдине, що по-справжньому дратуe, – надто розтягнутий фiнал, який, ясна рiч, завершиться неодмiнним хеппi-ендом, як тiльки герой усвiдомить, в чому справжнiй сенс життя. Пiсля ударноi сцени похорону вiн видаeться не зовсiм доречним. Не краще було б закiнчити “прощальним поглядом” i надieю на краще? Але Голлiвуд бере своe.

Не дивно, що Данст обрала саме цей проект, а не iншу досить виграшну роль (в “Таeмничому лiсi” Шаямалана). Роль балакучоi життeрадiсноi стюардеси, швидше за все, матиме певний вплив на ii акторський мiф, який формуeться саме зараз. Для Блума ж робота в “Елiзабеттаунi” навряд чи стане важливою: можливо, тому, що персонаж у нього не зовсiм виграшний, вiдверто безхарактерний, яким досить легко манiпулюють iншi. Серед акторiв другого плану, крiм Сарандон, запам’ятовуeться Болдуiн: граe вiн досить звичну для себе роль крутого дiлка, але робить це як слiд.