Гаррi Поттер i вогненний кубок

Час невблаганний. Хлоп’ята-чарiвники ростуть, стають все бiльш довгов’язими i широкопикими, i вiдсутнiсть у них серйозних акторських здiбностей стаe все бiльш помiтною. Втiм, за чотири роки вони вжились у своi ролi в достатнiй мiрi, щоб втримувати на плаву шоу, не даючи йому потонути. Тим паче, що iм допомагають такi потужнi магiчнi сили, як режисерський професiоналiзм Майка Н’юелла, чародii-спецефектники та фiнансова мiць Голлiвуду.

Взагалi можна було б втриматись вiд зауваження про акторськi здiбностi, однак, на вiдмiну вiд перших трьох стрiчок, четверта у бiльшiй мiрi зосереджуeться на особистих переживаннях юних героiв – перше кохання i таке iнше. Тут вже e що грати, i, на жаль, успiхи Редклiффа та Грiнта у цьому майже такi самi, як у iхнiх героiв на першому балу. У Емми Вотсон, тобто Гермiони, в обох випадках досягнення кращi, але ii роль цього разу не дуже велика, а участi у пригодах вона майже не бере – на вiдмiну вiд попередньоi, третьоi частини, де вона фактично вiдсунула у тiнь заголовного героя.

Щодо цього самого головного героя e ще деякi маленькi питаннячка. Чомусь, провчившись у школi чародiйства три роки, вiн на початку цього фiльму, як i всiх попереднiх, старанно робить вигляд, нiби щойно потрапив у свiт магii, вiдкриваючи рот вiд подиву. Маючи на своeму рахунку вже три мiцнi перемоги над злими силами, вiн все ще невпевнений у власних можливостях, i чомусь замiсть того, щоб називати його < хлопчиком, який двiчi обламав Волан-де-Морта> (щоправда, не зовсiм в людськiй подобi – в перших двох серiях), його все ще називають просто < хлопчиком, який вижив>. Автори i актори < поттерiади>, наче зачарованi, мандрують навколо певноi кiлькостi штампiв, але, на щастя, свiжий режисерський погляд вже вдруге рятуe ситуацiю.

Н’юелл малюe поттерiвський всесвiт фарбами менш похмурими, нiж Куарон, але вiн достатньо далекий вiд солодкоi казочки Коламбуса. Видовищних епiзодiв вистачаe, проте за кiлькiстю i якiстю сцен, якi намагаються налякати, < Кубок> вiдчутно поступаeться < В'язню Азкабану>, i те саме стосуeться емоцiйного навантаження. У третьому фiльмi найкращими були сцени з [Гарi Олдменом->gary-oldman] та [Дейвiдом Тьюлiсом->david-twelis], завдяки ним сам кiносерiал дорослiшав мало не на очах. В < Кубку> iм не знайшлося гiдноi замiни (одна сцена з Олдменом у досить-таки незвичному виглядi погоди не робить). Грюм у виконаннi [Глiсона->brendan-glison] – персонаж виразний i такий, що запам’ятовуeться, але бути замiною Олдмена i Тьюлiса вiн не намагаeться, i це правильно – як знають всi, хто в тiй чи iншiй формi ознайомився з сюжетом, роль цього бiсоборця в подiях зовсiм iнша, не без несподiваних поворотiв. При вiдсутностi iнших цiкавих дорослих персонажiв Н’юелл зосередився на романтичнiй лiнii героiв юних, котрi, як вже було сказано, цю лiнiю майже завалили.

Всi iншi необхiднi компоненти (декорацii, спецефекти, екшн-епiзоди i т. i.) цiкавоi, часом захоплюючоi i трiшки моторошноi кiноказки у < Кубку> зробленi дуже добре. До сценарiю (якщо не рахувати вищезгаданих штампiв) особливих претензiй не виникаe – великих дiр не помiтно, залишаeться враження, що розказали все, що потрiбно знати, i не бiльше, нiж хотiлося знати. Порiвнювати книгу з фiльмом не збираюсь, хоча це могло б стати основою для iншоi рецензii, яку, можливо, запропонуe хтось з шановних поттероманiв.