2005 – kinoblog.com

Ганнiбал

Ганнiбал (Hannibal / Ганнибал). США-Великобританiя, 2001. Режисер Рiдлi Скотт. У ролях: Ентонi Хопкiнс, Джулiанн Мур, Гарi Олдмен, Рей Лiотта, Джанкарло Джаннiнi, Франческа Нерi, Френкi Фейсон.

ICTV, недiля 21 серпня, 23.30

Агент ФБР Клариса Старлiнг (Мур) пiсля багатьох рокiв безплiдних пошукiв натрапляe на слiд свого давнього знайомого – доктора Ганнiбала Лектера (Хопкiнс), манiяка-канiбала, який переховуeться у Флоренцii. Проте у Лектера e ще один переслiдувач – його колишня жертва на iм’я Мейсон Верджер (Олдмен), пiдступний мiльйонер-садист, готовий на все заради помсти.

Людожер-iнтелектуал Ганнiбал Лектер – витвiр фантазii Томаса Харрiса, котрий присвятив дивному персонажу три книги: “Червоний дракон”, “Мовчання ягнят” i “Ганнiбал”. Цей письменник e дуже таeмничою особистiстю: колись вiн був кримiнальним репортером, а зараз намагаeться уникати будь-яких контактiв. Сер Ентонi Хопкiнс, якому роль Лектера принесла шалену популярнiсть та купу премiй (зокрема приз нью-йоркських кiнокритикiв та “Оскар”), розповiдаe про зустрiч з Харрiсом наступне: “Вiн сказав менi, що, коли вiн писав першу книгу, в кiмнату до нього несподiвано увiйшов Ганнiбал i почав диктувати йому текст. З героями це iнколи трапляeться…”

Екранiзацiя першого роману трилогii, вiдома пiд назвою “Мисливець на людей” (1986, реж. Майкл Манн; роль Лектера виконував британський актор Браян Кокс), пройшла непомiченою. Натомiсть “Мовчання ягнят” Джонатана Демме потрапило до десятки касових лiдерiв 1991 р. i вибороло 5 основних “Оскарiв”: за режисуру, сценарiй, головну жiночу (Джодi Фостер) i чоловiчу (Ентонi Хопкiнс) ролi та як найкращий фiльм року. Однак на “Ганнiбала” довелося чекати ще цiле десятирiччя.

Iталieць Дiно Де Лаурентiс, який виплатив за право на екранiзацiю чергового твору Харрiса 9 млн. доларiв, зiткнувся з численними проблемами. Джодi Фостер, котра зiграла Кларису, та режисер Демме вiдмовились вiд роботи над новою стрiчкою; сценарiй виявився занадто жорстоким i вимагав доопрацювання; мешканцi Флоренцii протестували проти того, щоб iхнe мiсто стало тлом для кривавих подiй “Ганнiбала”.

ICTV, недiля 21 серпня, 23.30

Досвiдчений продюсер швидко подолав усi перешкоди. Моторошний фiнал майбутньоi картини було термiново перероблено. Зайвий мiльйон допомiг отримати дозвiл на зйомки у Флоренцii. На роль Клариси Старлiнг претендували мало не всi голлiвудськi акторки вiдповiдного вiку (Хелен Хант, Джиллiан Андерсон, Хiларi Свонк, Анжелiна Джолi, Кейт Бланшетт та iншi); врештi-решт перемогла талановита Джулiанн Мур, яка двiчi номiнувалася на премiю Кiноакадемii. Ставити фiльм погодився англieць Рiдлi Скотт – випускник Британського Королiвського коледжу, ас режисури, знаний за стрiчками “Дуелянти”, “Чужий”, “Блейд-раннер”, “Гладiатор”.

Завдяки майстерностi постановника i високому професiоналiзму акторського ансамблю “Ганнiбал” змiг видiлитися серед великоi кiлькостi трилерiв про серiйних вбивць. Критики писали про рiзнi недолiки картини, проте бiльшiсть з них досить високо оцiнили режисуру Рiдлi Скотта та гру Ентонi Хопкiнса. Фiльм виправдав свiй 87-мiльйонний бюджет, зiбравши тiльки у прокатi США понад 150 млн. доларiв.

Моральний бiк картини викликав певне занепокоeння. Ще у “Мовчаннi ягнят” Лектер, хоча й вважався втiленням зла, не викликав у публiки вiдрази та ненавистi, оскiльки допомагав Кларисi врятувати жертву iншого манiяка. У “Ганнiбалi” акценти ще бiльше змiстилися завдяки появi нового персонажа – Мейсона Верджера. Англieць Гарi Олдмен, котрий за роки працi в Голлiвудi встиг зiграти усiх можливих лиходiiв (вiд Дракули до Понтiя Пiлата), сягнув вершини негативного амплуа. Його Верджер – жахливо спотворений i прикутий до iнвалiдного вiзка збоченець, який легко купуe сенаторiв та урядових агентiв, утримуe власний штат найманих вбивць, а для розваги згодовуe живих людей свиням-канiбалам. У порiвняннi з цим нелюдом iнтелiгентний i витончений доктор Лектер видаeться мало не позитивним героeм. Частина критикiв стривожилася: добрий людожер – це вже занадто навiть для американського кiно. Втiм, дехто, можливо, роздiлить точку зору виконавця головноi ролi, який стверджуe: “Я не вважаю, що симпатii до Ганнiбала роблять нас психами або манiяками. Принаймнi менi не доводилось ходити через фiльми до психоаналiтикiв”.

Мiст короля Людовика Святого

Професiйна i досить дорога постановка, оздоблена добрими костюмами, декорацiями i чудовими акторами. Чому ж вона навiваe смертельну нудьгу? Мабуть, екранiзацiя класичного лiтературного твору з правильною iдеeю – це дiйсно той мiсток, який справжнiй талант перескочить, не помiтивши, а посереднiсть впаде i пiде на дно.

Що ж вiдрiзняe старанну iлюстрацiю вiд повноцiнного художнього твору? Це може бути одна акторська робота, навiть одна сцена, але така, що примушуe спiвчувати i замислюватись. У “Мостi” цього, на жаль, немаe. Складаeться враження, що найцiкавiше залишилось на тих сторiнках книги, якi не були перенесенi на екран.

Добре, що цього разу Де Нiро не ламаe комедiю. Добре, що ця його робота взагалi не зв’язана з комерцiйним кiнематографом. Погано, що потенцiал його персонажу у фiльмi майже не використовуeться. Владолюбство, бажання догодити вiце-королю, iронiчна зневага до мешканцiв жiночого монастиря та iх наставницi – лише кiлька штрихiв там, де мав бути повноцiнний характер. Це не провина актора, цього просто немаe в сценарii. Не тягне його архieпископ на серйозного, iдейного противника в суперечцi, яка нiбито e центром драматургiчноi концепцii картини.

Те саме з братом Юнiпером у виконаннi Габрiела Бiрна. Цьому персонажу теж слiд було придiлити бiльше екранного часу. Не вiдчуваeться у ньому одержимостi, яка вела його тим шляхом, який вiн обрав. Немаe антагонiстiв – немаe конфлiкту – немаe iнтриги. Там, де мало бути зiткнення свiтоглядiв, – стомлююча балаканина.

Залишаeться п’ятiрка тих, хто зробив крок у безодню, тобто четвiрка, дитину не рахуeмо. З них найцiкавiшi, безумовно, Кетi Бейтс i Харвi Кейтел. У них i персонажi багатшi на нюанси – маркiза Де Монтамайор, яка присвячуe життя написанню листiв до невдячноi дочки, i дядечко Пiо, який намагаeться влаштувати кар’eру красунi-актриси тiльки для того, щоб бути зрадженим нею. Вони здаeться, найкраще виражають iдею твору, поступово i болiсно навчаючись любити не заради себе, а заради тих, кого люблять. Але й iм не вдаeться оживити екран.

Твiр Уайлдера маe бентежити свiдомiсть, примушувати шукати вiдповiдi не тiльки разом з героeм, а й пiсля того, як процес ознайомлення з твором пiдiйшов до кiнця. Вiн ставить питання, на яке кожен маe вiдповiсти сам. Фiльм пропонуe яскравий опис стилю життя рiзних верств населення XVIII столiття, кiлька виразних характерiв, але iз завданням примусити глядача мислити вiн, на жаль, не впорався.

Дiм лiтаючих кинджалiв

Дiм лiтаючих кинджалiв (House of Flying Daggers / Дом летающих кинжалов). Китай, 2004. Режисер Чжан Iмоу. У ролях: Жанг Зiюi, Ендi Лау, Такешi Канешiро.

Новий канал, субота 20 серпня, 19.25

859 рiк. Династiя Тан починаe занепадати. Корумпований уряд змушений протистояти численним армiям повстанцiв. Найсильнiша i найнебезпечнiша з них називаeться “Дiм лiтаючих кинджалiв”. Щодня армiя збiльшуeться i пiднiмаe новi бунти проти влади. Коли ватажка повстанцiв вбивають, у “лiтаючих кинджалiв” з’являeться новий загадковий лiдер. Наказ знайти i знищити його отримують воiни iмператора Ляо (Лау) та Цзинь (Канешiро). Вони допитують красуню-танцiвницю Мей (Зiюi), дочку вбитого ватажка бунтiвникiв, однак дiвчина не даe iм жодноi iнформацii. Тодi героi розробляють хитромудрий план: Цзинь вдаe з себе самотнього воiна на прiзвисько Вiтер i звiльняe Мей з в’язницi…

Чжан Iмоу, один з найвiдомiших азiатських кiнематографiстiв, останнiм часом захопився специфiчним жанром “фiльмiв кунг-фу”. “Я не хотiв робити картину про боi та бiйки, – пояснюe режисер. – Я хотiв розповiсти про пристрастi, про цiкавi характери. У мене свiй пiдхiд до цього жанру”. Стрiчки Iмоу зовсiм не схожi на традицiйнi бойовики про бойовi мистецтва: його попереднiй фiльм “Герой” здобув декiлька призiв на кiнофестивалях i був номiнований на “Оскар”. “Дiм лiтаючих кинджалiв” постановник замислював як нiжну романтичну казку, де головним e динамiка стосункiв трьох зовсiм рiзних за характерами та свiтосприйняттям героiв, кожен з яких e зовсiм не тим, за кого себе видаe.

Дiм лiтаючих кинджалiв (House of Flying Daggers / Дом летающих кинжалов). Китай, 2004. Режисер Чжан Iмоу. У ролях: [Чжан Цзиi->ziyi-zhang], Ендi Лау, Такешi Канешiро.

Новий канал, субота 20 серпня, 19.25

859 рiк. Династiя Тан починаe занепадати. Корумпований уряд змушений протистояти численним армiям повстанцiв. Найсильнiша i найнебезпечнiша з них називаeться “Дiм лiтаючих кинджалiв”. Щодня армiя збiльшуeться i пiднiмаe новi бунти проти влади. Коли ватажка повстанцiв вбивають, у “лiтаючих кинджалiв” з’являeться новий загадковий лiдер. Наказ знайти i знищити його отримують воiни iмператора Ляо (Лау) та Цзинь (Канешiро). Вони допитують красуню-танцiвницю Мей (Цзиi), дочку вбитого ватажка бунтiвникiв, однак дiвчина не даe iм жодноi iнформацii. Тодi героi розробляють хитромудрий план: Цзинь вдаe з себе самотнього воiна на прiзвисько Вiтер i звiльняe Мей з в’язницi…

Зйомки проходили в Украiнi. “Того року снiг випав у жовтнi, i я захвилювався: чи не зiрве погода нам усю послiдовнiсть епiзодичних сцен? – розповiдаe Iмоу. – Але раптом я вирiшив знiмати у снiгову погоду. Наявнiсть у кадрi снiгу, на мiй погляд, зробила картину ще витонченiшою”. Режисер не забув i про традицiйнi для “фiльмiв кунг-фу” сцени двобоiв у бамбуковому лiсi, однак намагався зробити iх вiдмiнними вiд тих, якi знiмали його попередники.

Троe головних виконавцiв – зiрки азiатського кiно. Чжан Цзиi, якiй робота у “Домi” принесла номiнацiю на премiю Британськоi кiноакадемii, вiдома в усьому свiтi завдяки стрiчцi Анга Лi “Тигр скрадаeться, дракон ховаeться”. Такешi Канешiро часто знiмаeться у стрiчках “екшн”, спiвпрацюючи з такими вiдомими представниками жанру, як Само Ханг, Юень Бяо, Джет Лi. Ендi Лау – лауреат премii кiнофестивалю у Гонконгу (“Час вичерпано”, “Продовжуючи карму”) та спецiального призу кiнофестивалю у Локарно (“Зроблено у Гонконгу”).

Велiант: Пернатий спецназ

Велiант: Пернатий спецназ (Valiant / Вэлиант: Пернатый спецназ). Анiмацiйна пригодницька комедiя. США, 2005. Режисер Герi Чепмен. Ролi озвучують: Еван Макгрегор, Джон Клiз, Тiм Каррi, Джон Херт, Джим Броадбент, Х’ю Лорi, Олiвiя Вiльямс, Браян Лонсдейл, Ден Робертс.

Юний лiсний голуб на iм’я Велiант вступаe в ряди елiтного пiдроздiлу вiйськово-повiтряних сил Великобританii “Королiвська голубина поштова служба” (КГПС). Ще не закiнчивши пiдготовку, вiн та iншi новачки змушенi перейти до виконання службових обов’язкiв. Новобранцi повиннi прилетiти в окуповану Францiю, отримати важливе повiдомлення i доставити його в Англiю. Коли героi опиняються над ворожою територieю, iх мiсiя стаe майже неможливою: вони залишились без командира, до того ж iм треба рятуватись вiд нiмецьких соколiв, яких очолюe генерал фон Телон…

Сюжет базуeться на iсторичних фактах. Пiд час Першоi та Другоi свiтових вiйн голубина пошта Великобританii доставляла за лiнiю фронту i назад, через Ла-Манш, важливi воeннi повiдомлення. Вiйськовi прикрiпляли iх до поштових голубiв i вiдпускали птахiв, знаючи, що iнстинкт допоможе iм знайти шлях додому.

Коли Джон Вiльямс, президент кiнокомпанii “Вангард”, ознайомився з сюжетом сценариста-початкiвця Джорджа Вебстера, вiн вирiшив, що на за ним обов’язково треба написати сценарiй i запустити проект у виробництво. Робота над фiльмом почалась у Лос-Анджелесi у сiчнi 2003 р. У Лондонi у примiщеннях знаменитоi британськоi студii “Iлiнг” було створено кiностудiю анiмацiйних фiльмiв з найсучаснiшими комп’ютерами i програмами анiмацii. У вереснi 2003 р. усi спецiалiсти з комп’ютерних технологiй, якi працювали над стрiчкою, перебрались у Лондон. У створеннi “Велiанта” брали участь понад 200 фахiвцiв з 17 краiн. Мультфiльм, на створення якого видiлили 40 млн. доларiв, було створено за два роки.

Режисер Чепмен, для якого ця картина e дебютною, розповiдаe, що завданням творчого колективу було максимально наблизити мультфiльм до реальностi. Оскiльки дiя вiдбуваeться пiд час Другоi свiтовоi вiйни, потрiбно було передати особливу атмосферу того часу. Велике змiстовне й емоцiйне значення маe музика до стрiчки, написана композитором Джорджем Фентоном (номiнацiя на “Оскар” за “Небезпечнi зв’язки”).

Картина мала вийти на екрани восени 2004 р. Потiм релiз вiдклали до 2006 р., але все ж таки вирiшили не затягувати i призначили прем’eру на серпень 2005-го.

Година пiк-2

Година пiк-2 (Rush Hour 2 / Час пик-2). США, 2001. Режисер Бретт Ратнер. У ролях: Джекi Чан, Крiс Такер, Джон Лоун, Жанг Зiюi, Алан Кiнг, Розалiн Санчес, Харрiс Юлiн.

Новий канал, п’ятниця 19 серпня, 20.25

Китайський iнспектор Лi (Чан) та темношкiрий детектив полiцii Лос-Анджелесу Картер (Такер) знову об’eднують зусилля, щоб знешкодити пiдступного мафiозного боса Рiккi Тана (Лоун), причетного до вбивств американських дипломатiв i загибелi батька Лi… Черговий комедiйний бойовик про пригоди напарникiв-протилежностей перевершив за комерцiйними показниками свого попередника (касовi збори першоi “Години пiк” у прокатi США склали 137 мiльйонiв, другоi – 224 мiльйони), проте його не можна назвати набагато кращим. Якщо у першiй картинi Ратнер бiльше уваги придiлив демонстрацii акробатичних талантiв схiдного полiцейського, то у другiй головним героeм став балакучий Картер (гонорар Такера за зйомки у “Годинi пiк-2” становив 20 млн. доларiв, а Чана – 15 млн. доларiв). Трюкiв та двобоiв у новiй стрiчцi теж вистачаe: фiльм навiть виборов нагороду “MTV Movie Award” у номiнацii “Найкраща бiйка”. Роль головноi противницi дуету ефектно зiграла молода китайська зiрка Жанг Зiюi (номiнацiя на “MTV Movie Award”).

Година пiк-2 (Rush Hour 2 / Час пик-2). США, 2001. Режисер Бретт Ратнер. У ролях: Джекi Чан, Крiс Такер, Джон Лоун, [Чжан Цзиi->ziyi-zhang], Алан Кiнг, Розалiн Санчес, Харрiс Юлiн.

Новий канал, п’ятниця 19 серпня, 20.25

Китайський iнспектор Лi (Чан) та темношкiрий детектив полiцii Лос-Анджелесу Картер (Такер) знову об’eднують зусилля, щоб знешкодити пiдступного мафiозного боса Рiккi Тана (Лоун), причетного до вбивств американських дипломатiв i загибелi батька Лi… Черговий комедiйний бойовик про пригоди напарникiв-протилежностей перевершив за комерцiйними показниками свого попередника (касовi збори першоi “Години пiк” у прокатi США склали 137 мiльйонiв, другоi – 224 мiльйони), проте його не можна назвати набагато кращим. Якщо у першiй картинi Ратнер бiльше уваги придiлив демонстрацii акробатичних талантiв схiдного полiцейського, то у другiй головним героeм став балакучий Картер (гонорар Такера за зйомки у “Годинi пiк-2” становив 20 млн. доларiв, а Чана – 15 млн. доларiв). Трюкiв та двобоiв у новiй стрiчцi теж вистачаe: фiльм навiть виборов нагороду “MTV Movie Award” у номiнацii “Найкраща бiйка”. Роль головноi противницi дуету ефектно зiграла молода китайська зiрка Чжан Цзиi (номiнацiя на “MTV Movie Award”).

Кейт Хадсон

Кейт Гаррi Хадсон народилась 19 квiтня 1979 р. у Лос-Анджелесi в родинi комедiйних акторiв Голдi Хоун та Бiлла Хадсона. Через кiлька мiсяцiв пiсля народження дочки Бiлл i Голдi розлучились. З того часу Кейт та ii старший брат Олiвер не бачили свого справжнього батька, який залишив сiм’ю у досить важкий для неi час. Чотири роки по тому у життi Хоун та ii дiтей з’явився актор Курт Рассел; протягом останнiх двадцяти рокiв Кейт називаe його “татом”.

Вже в три роки портрет Кейт з’явився на обкладинцi журналу “Vanity Fair”. Хадсон з дитинства мрiяла стати актрисою, але батьки хотiли, щоб вона обрала iншу професiю i вступила в нью-йоркський унiверситет. Однак пiсля того, як Кейт у сiм рокiв дебютувала в кiно роллю дочки героiнi Голдi у комедii “Дикi коти”, мати вирiшила, що не варто заважати дочцi втiлювати мрiю. Пiсля закiнчення школи Кейт дозволили вступити до театрального училища.

Замiсть того, щоб вiдточувати акторську майстернiсть на сценi студентського театру, Хадсон вирушила до Голлiвуду. Немовби намагаючись довести усiм, що зможе пробитись до слави, не використовуючи зв’язки своiх знаменитих батькiв, юна актриса найняла агента i почала ходити на кiнопроби. “Ще коли я навчалась у школi, я сказала, що хочу найняти агента, який вiв би за мене переговори з продюсерами, – розповiдаe Кейт. – А мама вiдповiла, що це виключено, доки я не довчусь. Коли ж я закiнчила школу, то без будь-якоi допомоги почала ходити на проби. Я намагалась досягти усього сама, не використовуючи вплив мами”. Роль у фантастичному бойовику “Втеча з Лос-Анджелесу” (за участю Курта Рассела) iй не дiсталась, натомiсть Кейт запросили у популярний серiал “Вечiрка на п’ятьох”. На жаль, ii поява обмежилась одним епiзодом. Акторка повернулась на телеекран у 1997 р. у серiалi “Вулицi EZ”, потiм знялась у стрiчках “Нудьга в пустелi” та “Рiка Рикошет”, проте цi роботи не дозволили iй розкрити свiй потенцiал. Першим успiхом Хадсон стала картина “200 цигарок” (1999): варто iй було з’явитись у кiлькох епiзодах – i критики назвали ii “найкращим, що було у цьому фiльмi”. Героiня акторки, наiвна Сiндi, у поривi кохання даруe свою невиннiсть хлопцю, який цього не вартий. Хадсон змогла не загубитись i серед зоряного акторського складу стрiчки Роберта Олтмена “Доктор Т та його жiнки” (2000), головну роль в якiй виконав Рiчард Гiр.

Кейт Хадсон (Kate Hudson / Кейт Хадсон) народилась 19 квiтня 1979 р. у Лос-Анджелесi в родинi комедiйних акторiв Голдi Хоун та Бiлла Хадсона. Через кiлька мiсяцiв пiсля народження дочки Бiлл i Голдi розлучились. З того часу Кейт та ii старший брат Олiвер не бачили свого справжнього батька, який залишив сiм’ю у досить важкий для неi час. Чотири роки по тому у життi Хоун та ii дiтей з’явився актор Курт Рассел; протягом останнiх двадцяти рокiв Кейт називаe його “татом”.

У стрiчцi “Майже знаменитi” (2000) Кемерона Кроу Кейт призначалась маленька роль сестри головного героя. Однак пiсля того, як Сара Поллi, яка мала грати рок-фанатку Пеннi Лейн, не змогла взяти участь у зйомках, режисер вiддав цю роль Хадсон. 21-рiчна актриса вразила усiх i отримала “Золотий глобус” за найкращу жiночу роль другого плану. Ii навiть називали головною претенденткою на “Оскар” у цiй номiнацii. Приз Кiноакадемii дiстався Марсii Гей Харден (“Поллок”), але саме Хадсон перетворилась на нову зiрку “фабрики мрiй”. До того ж “Майже знаменитi” звели Кейт з ii майбутнiм чоловiком Крiсом Робiнсоном, солiстом рок-групи “Black Crowes”. Закоханi одружились у мiстi Аспен. 7 сiчня 2004 р. Кейт народила Крiсу сина Райдера Рассела Робiнсона.

Акторка вирiшила випробувати власнi сили у рiзних жанрах i знялась у молодiжному трилерi “Плiтка” (2000) та в iсторичнiй мелодрамi “Чотири пера” (2002), проте вiдмовилась вiд ролi у блокбастерi “Людина-павук”, яка дiсталась Кiрстен Данст. Кейт вдалося досягти чималих успiхiв у комедiйному амплуа, яке колись принесло славу ii матерi: романтична комедiя “Як втратити хлопця за 10 днiв” (2003), в якiй партнером актриси був Метью Макконахi, зiбрала в американському прокатi понад 100 млн. доларiв, а Хадсон була номiнована на премiю “MTV Movie Award”. Непоганi критичнi вiдгуки отримали комедii “Алекс i Емма” (2003) та “Модна матуся” (2004), а також iронiчна драма Джеймса Айворi “Розлучення” (2003). Роботу Хадсон у мiстичному трилерi Iана Софтлi “Ключ вiд усiх дверей” (2005) теж можна зарахувати до ii творчих успiхiв.

Трiска

Трiска (Sliver / Щепка). США, 1993. Режисер Фiлiпп Нойс. У ролях: Шарон Стоун, Вiльям Болдуiн, Том Беренджер, Полi Вокер, Мартiн Ландау. (ENTER-фiльм, четвер 18 серпня, 20.30)

Трiска (Sliver / Щепка). США, 1993. Режисер Фiлiпп Нойс. У ролях:
Шарон Стоун, Вiльям Болдуiн, Том Беренджер, Полi Вокер, Мартiн Ландау.
(ENTER-фiльм, четвер 18 серпня, 20.30)

Спiвробiтниця
видавництва (Стоун) живе у багатоквартирному будинку, власник якого
(Болдуiн) маe маленьку таeмницю: полюбляe шпигувати за жителями за
допомогою вiдеокамер. Але у тому ж будинку причаiвся i небезпечний
манiяк, яким може бути цей вуаeрист або хтось iнший… Пiсля “Основного
iнстинкту” вся прогресивна частина людства була впевнена у тому, що
справа життя Шарон Стоун – зйомки у психо(пато)логiчних еротичних
трилерах. Зараз зрозумiло, що eдиним вдалим фiльмом цього жанру за
участю акторки був той самий “Iнстинкт”. А “Трiска” – вiдверто
пересiчний зразок, без акторських одкровень (хоча Стоун казала, що в
еротичних сценах Болдуiн кращий за Майкла Дугласа – що ж, iй виднiше),
з затертою мотивацieю i примiтивним психоаналiзом.

Ключ вiд усiх дверей

Рекламний ролик обiцяв черговий фiльм про будинок з привидами, загадкову кiмнату i скриплячi дверi. Скiльки таких з’явилось тiльки за останнi пiвроку? Вiдразу згадуeться “Жах Амiтiвiлля”, та й “Бугiмен” теж можна вiднести до цiei категорii. Насправдi ж режисер Софтлi пiдготував дещо iнше, хоча перша половина фiльму нiбито й не суперечить враженню вiд ролика. Але далi стрiчка починаe рухатись у трохи iншому напрямi: думаю, без страху зруйнувати iнтригу можна сказати, що у даному випадку слiд боятися не привидiв, а людей. Якщо iх ще так можна назвати…

Софтлi добре, на подив добре (бо вiн на цiй територii новачок) створюe напругу i водночас вплiтаe мiстику i загадки в реальнiсть, чергуючи сцени “страшнi” i побутовi. Будь-який жах подаeться так, що вiн може мати i мiстичну, i цiлком життeву причину. А у фiналi фiльму на нас чекаe крутий хiд, не те щоб зовсiм несподiваний, але вiн вiдразу робить “Ключ вiд усiх дверей” чимось набагато вагомiшим, нiж задавалося весь час. Якщо ще раз прокрутити в умi весь сюжет, вже знаючи кiнець, то, по-перше, усi найменшi дрiбницi, якi привертали до себе увагу, але надовго ii не затримували, вселяючи майже пiдсвiдомий неспокiй, стають на своi мiсця i наповнюються сенсом. А по-друге, подвоюeться моторошнiсть подiй, якi нам показували або про якi розповiдали, особливо одного давнього лiнчування, про яке розповiдаe героiня Джини Роулендс ще у першiй половинi картини. I це без всяких привидiв, що e дуже доброю ознакою.

Героiня Кейт Хадсон цiлком вiдповiдаe тому образу актриси, який склався в уявi глядачiв пiсля низки ii ролей у романтичних комедiях. Життeрадiсна, розумна, добра серцем дiвчина, яка вважаe пiклування про хворих старих справою свого життя, бо не встигла як слiд попрощатись з покiйним батьком, i ця бiль досi не залишаe ii. Непогана мотивацiя для того, щоб з останнiх сил захищати вiд ворожих чар старого, про iснування якого вона тиждень тому й не знала. Хадсон створюe дуже привабливий по-людськи образ, i це найкраще працюe на емоцiональний удар вiд фiналу. Бо якщо героiнi почнеш спiвчувати по-справжньому, то в кiнцi завиeш. При цьому акторка за десять хвилин до фiнальних титрiв повертаe свою роль на 180 градусiв з такою легкiстю i невимушенiстю, що хочеться аплодувати. Залишаeться побажати iй не зациклюватись на романтичних комедiях i мелодрамах (хоч вона i в них виглядаe чудово), а частiше робити такi цiкавi експерименти.

Фiнал хеппi-ендом назвати важко. Хоча для декого вiн навiть дуже “хеппi”. Чи заслуговують ВОНИ такий кiнець, або ж новий початок? Хто знаe? Ми майже нiчого не знаeмо про них крiм того, що вони розповiли про себе самi. Тож нехай кожний глядач вирiшуe це для себе сам.

Будинок воскових фiгур

Теплий вiск огортаe твоe зв’язане злими людьми тiло i вже через деякий час з людини ти перетворюeшся на дещо iнше, хоча ти все ще при тямi i можеш рухати очима. I коли твiй переляканий друг з найкращими намiрами починаe очищати твоe тiло вiд воску, ти починаeш жалiти, що народився на свiт…

Якщо забрати вiск – що залишиться вiд цього фiльму? Затертий сюжет про манiякiв, який чекають за кожним рогом безпорадних американських юнакiв та дiвчат. А вiск додав банальнiй iсторii певний шарм, дозволив побудувати досить вражаючу декорацiю будiвлi музею, зняти ефектну вогневу фiнальну сцену, коли все навколо починаe танути i розпливатись пiд ногами героiв, нарештi, дати вбивцям чудернацьку мотивацiю. Щоправда, останнe не e заслугою авторiв цьогорiчного “Будинку”, оскiльки iх стрiчка не оригiнальний твiр, а римейк класики жахiв, з якою ii краще не починати порiвнювати.

Страшною цю картину назвати важко, але любителiв жахiв порадуe тонкий цинiчний гумор цiлого ряду епiзодiв. Крiм фiнальноi, слiд згадати сцену, в якiй докладно показано процес обробки воском людського тiла, i ту, в якiй цей вiск намагаються з тiла здирати, вiдтинання голови i, звичайно ж, вбивство героiнi Парiс Хiлтон, не кажучи вже про стриптиз у ii виконаннi. На жаль, все це ми отримуeмо лише у другiй половинi стрiчки, тож пiд час першоi доведеться понудьгувати.

У центрi сюжети – не закохана пара, як у бiльшостi подiбних сюжетiв, а брат з сестрою, хоча i такий варiант останнiм часом зустрiчаeться досить часто – згадаймо перший “Джиперс Крiперс” або цьогорiчних “Перевертнiв” Веса Крейвена. Однак автори “Будинку воскових фiгур” спробували додати в усiм вiдому схему хоч щось оригiнальне: iхнi брат i сестра – двiйнята, чим пояснюeться особливий духовний зв’язок мiж ними, як i готовнiсть жертвувати собою заради iншого. Елiша Катберт та Чед Майкл Мюррей роблять своiх персонажiв бiльш-менш схожими на живих людей, хоча майже нiчого грати iм тут i не довелось. Якщо ж врахувати, що по той бiк барикад теж дiють близнюки (хоча iх стосунки практично не прописанi в сценарii), то цю тему можна визнати центральною у фiльмi – непогане рiзноманiття серед схожих, наче брати-близнюки, голлiвудських манiячних хоррорiв.

Чарлi i шоколадна фабрика

Чарлi i шоколадна фабрика (Charlie and the Chocolate Factory / Чарли и шоколадная фабрика). Фантастична комедiя / казка. США, 2005. Режисер Тiм Бертон. У ролях: Джоннi Депп, Хелена Бонем-Картер, Ноа Тейлор, Крiстофер Лi, Джеймi Фокс, Дiп Рой, Дейвiд Келлi, Фреддi Хаймор.

Вiллi Вонка (Депп) – ексцентричний кондитер, який, втративши зв’язок з сiм’eю, почав шукати наступника. Вклавши золотi квитки в обгортки фiрмових шоколадних батончикiв, вiн запросив п’ятьох дiтей, яким вони дiстались, на екскурсiю по своiй солодкiй iмперii. Те, що дiтлахи побачили за стiнами пiдприeмства, куди 15 рокiв не ступала нога стороннiх, вражаe уяву…

Цю казку написав у 1964 р. британський письменник Роалд Дал. У 1971 р. було знято мюзикл “Вiллi Вонка i шоколадна фабрика”, де роль дивака-кондитера було значно розширено. Стрiчку, головну роль в якiй виконав вiдомий комiк Джин Уайлдер, було номiновано на “Оскар” за музику. Рiшення робити нову екранiзацiю на студii “Ворнер Бразерс” прийняли у 1999 р. Режисуру пропонували Герi Россу, а претендентами на головнi ролi називали Нiколаса Кейджа, Стiва Мартiна, Робiна Вiльямса та Джона С. Райллi. Однак жодних строкiв намiчено не було, i загальний iнтерес до проекту був мiнiмальним, доки не з’явились чутки, що фiльм знiматиме Тiм Бертон, а головну роль гратиме Мерилiн Менсон. Студiя заперечила це, але проект, який Росс передав Робу Мiнкоффу, а той – Мартiну Скорсезе, у травнi 2003 р. дiстався саме Бертону. Претендентами на головну роль вважали Майкла Кiтона та Крiстофера Вокена, проте режисер вiддав перевагу своeму улюбленцю Деппу: “Просто обожнюю з ним працювати. Вiн завжди непередбачуваний i кумедний”. Пiд час роботи над роллю актора надихав саме сценiчний образ Менсона.

Роботу над картиною довго вiдкладали. “Я неодноразово робив помилки, починаючи зйомки без готового сценарiю; бiльше це не повториться”, – пояснював Бертон. Працювати над сценарieм вiн доручив Джону Огасту, який написав для нього “Велику рибу”. Той не бачив стрiчку 1971 р. i спитав, чи потрiбно ii переглядати. “В жодному разi”, – вiдповiв Бертон. Вiн вiдразу заявив, що знiматиме не римейк старого фiльму, а нову екранiзацiю книжки Дала: “Не хочу казати погано про улюблену багатьма картину, але особисто менi вона не подобаeться. Вона дивна, однак занадто сентиментальна. Моя такою доброю не буде”. Втiм, прихильники першоi версii вважають, що Уайлдер зробив свого героя бiльш цинiчним й небезпечним, нiж у першоджерелi, i самому Огасту мюзикл здався набагато похмурiшим за його книгу. Депп скаржився, що чудова гра попередника значно ускладнюe його завдання.

Усiх умпа-лумпiв – працiвникiв компанii Вонка – зiграв один актор, карлик iндiйського походження Дiп Рой. Спецефекти зробили його ще мiнiатюрнiшим, нiж насправдi. Пiсеньки умпа-лумп, якi супроводжують чарiвну екскурсiю, – це eдине, що нагадуватиме про старий мюзикл. Композитор Деннi Елфман не лише створив iнструментальний саундтрек, а й заспiвав за весь хор маленьких чоловiчкiв.

Актора на роль заголовного героя, хлопчика Чарлi, Депп запропонував сам: 12-рiчний Фреддi Хаймор вразив його своiм талантом пiд час спiльноi роботи над “Чарiвною краiною”. Iншим претендентом на роль був британець Джеймi Белл, вiдомий за “Бiллi Еллiотом”.
Виконавиця ролi однiei з запрошених на фабрику, 11-рiчна Аннасобiя Робб, стверджувала, що по командi “Мотор!” Джоннi Депп ставав жахаюче непередбачуваним Вiллi Вонкою, але як тiльки лунало “Знято!”, знову перетворювався на приeмну i доброзичливу людину. “Депп вiдносився до всiх з однаковою повагою. Вiн поводився так, щоб ми не кам’янiли: “О Боже! Це ж сам Джоннi Депп!” А щоб ми зовсiм не стидались, запрошував до себе в гостi”.

У чотирьох павiльйонах студii “Пайнвуд”, пiд Лондоном, було побудовано будiвлю фабрики, мiсто навколо неi i рiзнi iнтер’eри, а в найбiльшому, “бондiвському”, – пейзаж з шоколадною рiкою i човном з рожевоi карамелi, на якому мандрував фабрикою Вонка з дiтьми. 540 тисяч доларiв коштувала утоплена в шоколадi камера: оператори намагались вирiшити, наскiльки близько до казана з солодощами вони зможуть пiдiбратися, але погано закрiпили камеру, i вона пiрнула в казан глибиною метр. Шоколад у чанi був синтетичним; його замiнили справжнiм, i це обiйшлось студii у ще 900 тисяч.

Бертон витратив багато часу на сцену, в якiй бiлки дiстають i сортують ядра лiсових горiхiв. Для цього вiн органiзував шестимiсячну школу для 200 гризунiв, а знiмав саму сцену 10 тижнiв.