Рік: 2005

По-перше, дуже радуe оперативнiсть наших читачiв, якi виклали свою думку про фiльм вiдразу ж через кiлька годин пiсля перегляду – стисло, але точно. Ще бiльш радуe той факт, що саме це кiно отримало такi високi оцiнки львiвських кiноманiв – воно на те заслуговуe. Дiйсно, атмосфера пiд час перегляду i пiсля нього сильно вiдрiзнялась вiд того, що зазвичай можна побачити i почути у наших кiнотеатрах. Тому що фiльм до звичайних аж нiяк не зарахуeш.

Жанр можна визначити як тиха трагедiя. Дуже реальна, дуже буденна i вiд того дуже болiсна.
Хоча початок стрiчки може кiлька разiв викликати посмiшку. Мати з сином в’iжджають у квартиру, пiсля чого… дiстають з валiз ще двох дiтей, а з вокзалу приводять четверту. Що ж, самотнiй матерi з чотирма дiтьми знайти житло нелегко, це зрозумiло. Вона зразу ж встановлюe правила: не кричати, на вулицю i на балкон не виходити нiкому, крiм старшого. Трьох з чотирьох дiтей нi для кого iншого не iснуe, i вони досить довго сприймають це як гру, принаймнi наймолодшi. Однак гумор дуже швидко зникаe, а разом з ним i надiя.

Мати веселоi четвiрки зникаe з горизонту швидко i надовго. Вона не зла, дiтей своiх любить – по-своeму. Але, спостерiгаючи за нею, згадуeш просту iстину. Серед справжнiх смертних грiхiв найстрашнiший – безвiдповiдальнiсть, тому що вiн найпоширенiший. На вiдмiну вiд своiх дiтей, ця жiнка так i не подорослiшала, i, схоже, ця перспектива iй не загрожуe. Живе одним днем, про майбутнe думаe хiба що для себе. Позбавляe дiтей можливостi ходити в школу, виходити на вулицю, спiлкуватись з iншими… Звичайно, вона не скаже коханцю, що у неi четверо дiтей, щоб не налякати. А потiм зникне i лише зрiдка буде слати грошi, а одного дня перестане робити й це. “Хiба я не маю права на щастя?” – питаe вона старшого з дiтей. Нi, не маeш.

Голлiвуд перiодично звертаeться до призабутого жанру “плаща i шпаги”, нiби доводячи, що “фабрика мрiй” може примусити працювати навiть архаiчну на перший погляд рiч. Перспектива бути поставленим на конвеeр цьому жанру, на щастя, поки що не загрожуe, бо далеко не кожен пов’язаний з ним проект стаe касовим хiтом. “Маска Зорро” була одним з небагатьох виняткiв. Не можна сказати, що Голлiвуду вдалося вдихнути нове життя в легенду про месника, що розписуe стiни буквою Z, але стрiчка вийшла жвавою, де треба кумедною i видовищною. Бандерасу i Хопкiнсу добре пасували ролi молодого i старшого Зорро, а уродженка Уельсу Зета-Джонс зачарувала публiку, миттeво ставши зiркою.

У продовженнi Хопкiнса немаe, i шарму досвiдченого й мудрого месника, який оживляв екран у “Масцi”, цього разу сильно не вистачаe. Бандерас i Зета-Джонс на мiсцi; хоча iх персонажi майже не змiнились, iх новий статус чоловiка i дружини дозволяe наповнити фiльм зовсiм не обов’язковими сiмейними сценами. Втiм, для голлiвудських сценаристiв обов’язковими були саме вони, оскiльки вони намагались зробити кiно про трiумф сiмейних цiнностей. Наймолодшi глядачi отримують власного героя – сина Алехандро i Елени, який видаe фокуси у стилi Зорро, не здогадуючись, що це його батько.

Найбiльше дратуe спроба прив’язати до сюжету полiтику. От вам i рiзниця мiж “фiльмом плаща i шпаги”, знятим у будь-якiй iншiй краiнi, i американським – у штатiвському варiантi герою недостатньо просто захищати невинних, йому треба рятувати демократiю. А загрожуe iй цього разу, як не дивно, не Азiя, а Eвропа, якою таeмно править стародавнiй лицарський клан. Дуже смiшний момент, коли месник рятуe скриню з голосами виборцiв. Зорро, де ж ти був у Флоридi? До речi, наш шляхетний герой голосуe як Зорро – мабуть, вiн також проголосував i як Алехандро. Фальсифiкацiя! Куди дивиться виборча комiсiя?!