Рідлі Скотт

Рідлі Скотт (Riddley Scott / Ридли Скотт) народився 30 листопада 1937 р. в Англії у місті Саут-Шилдс. Своє дитинство він провів на батьківщині і в Німеччині. «Коли мені виповнилося 17, батько почав за мене хвилюватися, тому що я хотів бути тільки ковбоєм, – згадує Рідлі. – З 9 до 13 років я по-справжньому поважав лише одну людину – кіноковбоя Роя Роджерса. Я відчайдушно мріяв переселитися у його світ. Напевно, саме тому я досі не зняв власний вестерн – боюся зіпсувати дитячі спогади».

Ковбоєм Скотт не став, натомість вчився на декоратора у Вест-Хартпульському коледжі живопису та у Британському Королівському коледжі мистецтв, а також відвідував спеціалізовані кінокурси. З-поміж кінематографістів, які вплинули на його смаки, Рідлі називає Майкла Пауелла, Орсона Веллса, Дейвіда Ліна. У 1958 р. він створив свою першу короткометражну стрічку «Хлопець на велосипеді», у якій головну роль виконав його молодший брат Тоні, котрий згодом також став голлівудським режисером («Ас», «Останній бойскаут», «Червоний приплив»).

Рідлі Скотт (Ridley Scott / Ридли Скотт) народився 30 листопада 1937 р. в Англії у місті Саут-Шилдс. Своє дитинство він провів на батьківщині і в Німеччині. «Коли мені виповнилося 17, батько почав за мене хвилюватися, тому що я хотів бути тільки ковбоєм, – згадує Рідлі. – З 9 до 13 років я по-справжньому поважав лише одну людину – кіноковбоя Роя Роджерса. Я відчайдушно мріяв переселитися у його світ. Напевно, саме тому я досі не зняв власний вестерн – боюся зіпсувати дитячі спогади».

Ковбоєм Скотт не став, натомість вчився на декоратора у Вест-Хартпульському коледжі живопису та у Британському Королівському коледжі мистецтв, а також відвідував спеціалізовані кінокурси. З-поміж кінематографістів, які вплинули на його смаки, Рідлі називає Майкла Пауелла, Орсона Веллса, Дейвіда Ліна. У 1958 р. він створив свою першу короткометражну стрічку «Хлопець на велосипеді», у якій головну роль виконав його молодший брат Тоні, котрий згодом також став голлівудським режисером («Ас», «Останній бойскаут», «Червоний приплив»).

Після успішного закінчення коледжу у 1960 р. Рідлі Скотт працював художником-декоратором на англійському телеканалі BBC і водночас знімав деякі епізоди популярних серіалів «Автомобілі Зед» (1962) та «Адам Адамант живий!» (1966). На початку 70-х він організував власну студію, яка займалася теле- і відеорекламою.

У 1977 р. Скотт зняв свою першу повнометражну картину – історичну драму «Дуелянти». Візуально вишукана екранізація повісті Джозефа Конрада про ворожнечу двох офіцерів наполеоновської армії отримала нагороду Каннського фестивалю за найкращий дебют.

Друга стрічка Рідлі Скотта – [«Чужий»->alien] (1979) – стала етапною подією у фантастичному жанрі. «Коли ми починали зйомки «Чужого», студія уявляла його більш традиційним у плані художнього оформлення, – розповідає режисер. – Коли я показав їм малюнки Гігера з його біомеханічними чудовиськами, вони здивувалися, але ризикнули надати нам повну свободу. Коли я не захотів одягати астронавтів у дурнуваті блакитні костюми, вони дозволили створити функціонально виправданий одяг. Але загалом це були пошуки наосліп». Фільм відзначили головним призом фестивалю у Сан-Себастьяні та «Оскаром» за спецефекти.

Класикою кінофантастики вважається і наступна картина Скотта – «Блейд-раннер» (інша назва – «Той, що біжить по лезу бритви»). Це була перша стрічка, яку режисер знімав на «фабриці мрій» (зйомки «Чужого» проходили в Англії). «Я весь час відчував себе емоційно спустошеним, – згадує він. – Мої методи роботи сильно відрізнялись від їх методів. Часто доводилось йти на компроміси». Продюсери примусили Скотта внести зміни у вже готовий фільм. «Блейд-раннер» не мав комерційного успіху (за перший тиждень демонстрації зібрав лише 6 млн. доларів у 1290 залах), проте критики оцінили його дуже високо. У 1992 р. вийшла авторська версія картини, яка несподівано очолила список лідерів відеопрокату.

У кіноказці «Легенда» (1985) Рідлі Скотт сягнув вершини вишуканої стилізації, однак провал стрічки в прокаті змусив його звернутися до сюжетів з реального життя. Мелодраматичний трилер «Той, хто мене береже» (1987) та поліцейський бойовик «Чорний дощ» (1989) поєднували напружену дію з надзвичайно виразною формою оповіді, хоча й відчутно поступалися попереднім роботам митця. Справжньою творчою перемогою режисера виявився феміністський хіт «Тельма і Луїза» (1991). На головні ролі спочатку претендували Меріл Стріп і Голді Хоун, але Скотт віддав перевагу Сюзан Сарандон та Джині Дейвіс і не помилився. Фільм виборов «Оскар» за оригінальний сценарій, а загалом висувався на здобуття премії Кіноакадемії у шести номінаціях (в тому числі і за найкращу режисуру).

Наступні стрічки Скотта («1492: Завоювання раю», «Білий шквал», «Солдат Джейн») не виходили за межі звичайного голлівудського професіоналізму і не стали яскравими подіями. Після цих невдач Рідлі на кілька років залишив режисуру і зайнявся продюсуванням (серіал «Голод», комедійний бойовик «Мішені», телефільм «RKO 281»).

У 2000 р. талановитий постановник тріумфально повернувся до голлівудської еліти, знявши блокбастер [«Гладіатор»->gladiator]. Усе почалося з того, що продюсер Волтер Паркс показав Скотту репродукцію картини «Ті, що йдуть на смерть» і запропонував екранізувати її. Режисер, якого давно цікавив жанр «пеплум», охоче погодився. «Думаю, кожний сам для себе вирішить, бойовик це чи історична драма, – каже Скотт. – Я вважаю, що у «Гладіаторі» дуже сильна оповідальна лінія, добре продуманий характер героя, який долає численні перешкоди і врешті-решт потрапляє на арену». Стрічку відзначили п’ятьма «Оскарами»; цілком заслужений приз за режисуру Скотт, на жаль, не отримав, проте зайняв восьме місце у списку найбільш касових режисерів сучасності.

Під час зйомок «Гладіатора» Рідлі Скотту подзвонив продюсер Діно Де Лаурентіс і запропонував очолити масштабний проект під назвою [«Ганнібал»->hannibal]. Постановник вирішив, що його запрошують на фільм про римсько-карфагенські війни, і категорично відмовився: «Я не хочу знімати перехід слонів через Альпи! З мене вистачить однієї картини про Римську імперію!» Йому пояснили, що йдеться не про слонів, а про твір Томаса Харріса, який є продовженням «Мовчання ягнят». Скотт прочитав книгу та відразу погодився: «Насилля у цьому романі є настільки гротескним, що навіть найстрашніші сцени видаються не моторошними, а смішними. Мене вразили не насилля, напруга чи дія. Мене зворушила історія неможливого, неймовірного кохання. І найцікавішим було те, що двоє героїв майже не зустрічалися. Я вирішив, що це найскладніше завдання, яке ставила переді мною література».

У січні 2001 на екрани вийшов тринадцятий фільм Рідлі Скотта – військовий блокбастер [«Чорний яструб»->black-hawk-down]. Стрічка добре пройшла у прокаті і принесла митцю третю номінацію на «Оскара». Відпочивши кілька років, Скотт повернувся в Голлівуд з кримінальною драмою «Чудова афера» (2003) та черговим історичним епосом [«Царство небесне»->kingdom-of-heaven] (2005), які не стали його успіхами і фактично провалились в прокаті. Однак режисер продовжує свої пошуки. «У мене немає постійної теми, улюбленого жанру, – зізнається він. – Мені подобаються усі жанри». У планах Скотта – дитяча пригодницька картина «Капітан Кідд» та фантастичний фільм «Кінець вічності» з Гарі Олдменом у головній ролі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *