Вже на початку, після того, як зла кровожерлива дитина вбиває безневинного зайця, стає зрозуміло, що нічим хорошим це не закінчиться.
На щастя, переносити дію класичного сюжету в сучасність, як це зробили б кілька років тому, цього разу не стали – після того, як осучаснили половину Шекспіра і багато чого ще, цей прийом всім набрид. Автори нової версії “Трістана та Ізольди” обмежились запрошенням на головні ролі популярних молодих акторів. Те, що у 90-х з’явилась традиція брати на ролі молодих класичних персонажів молодих акторів, – це добре: всім набридли сорокарічні Гамлети і тридцятирічні Джульєтти. Але такий підхід має і певні наслідки. [Джеймс Франко->james-franco] – актор небезталанний (про це свідчать, звичайно, не “Спайдермени”, а, наприклад, роль хлопця-жиголо в “Сонні” [Ніколаса Кейджа->nicolas-cage]), але тут сценарій дає йому можливість продемонструвати емоції на рівні Анакіна Скайуокера – для когось це плюс, але не для всіх точно.
З акторів найбільше цікавий Руфус Сьюелл, хоча б тому, що з самого початку інтригує питання: як актор, що спеціалізується на ролях “темних лицарів”, зможе зіграти шляхетного лорда? Він робить це цілком переконливо, тоді як аура його попередніх ролей привносить в образ трохи чорної фарби, необхідної для того, щоб підтримувати в другій половині фільму хоч якусь напругу.
Мінімальний (як для голлівудської історичної постановки) бюджет сприяє тому, що картина сприймається саме як мелодрама, а не масштабне полотно, моду на які “фабрика мрій” в останні роки намагається відродити. Декорацій не так багато і вони не вражають, немає сильних батальних сцен, а кілька відносно непогано знятих двобоїв погоди не роблять. Тому тим, хто розраховує побачити мелодраму на тлі історичних подій, не слід чекати особливого розмаху у відтворенні цих подій.