Не дивно, що на це кіно складно було знайти гроші. Під час його перегляду теж виникають певні проблеми, незважаючи на присутність у кадрі найкіногенічнішого сера усіх часів.
Найважче витримати перші півгодини. Не вдалось старанному реміснику Дональдсону наповнити ці – найважливіші – перші хвилини натхненням, яке у нього, без сумнівів, було, інакше він не тягнув би на собі проект без особливих перспектив стільки років. Бачимо завзятого, ексцентричного і, чесно, досить егоїстичного старого, який і сусідів розбудить посеред ночі, бо йому закортіло над ровером попрацювати, і сусідську дитину, якщо треба, підключить до плану втілення мрії свого життя.
Друга частина трохи жвавіша, бо тут режисер знає, на які рейки впасти – це ж “роад-муві”, класичний американський жанр. Замальовки на тему “ківі в Америці”: наш цілеспрямований, але добрий серцем старий приймає першого-ліпшого трансвестита за жінку, а коли дізнається правду, цим особливо не переймається, і взагалі, він у нас зразок політкоректності. Те, що це ніяк не в’яжеться зі світоглядом людини з новозеландської глибинки, де (як і в кожній глибинці) погляди на “мораль” суворо-традиційні, здається, нікого не хвилює – аби герой був привабливішим сучасній аудиторії. І він колесить Штатами, втішаючи жінок і розважаючи попутників, – першокласний матеріал для “роад-муві”, між іншим. Тому дивитись це можна і навіть приємно. Проблема у тому, що з загальної концепції фільму ця частина ніби випадає.
Третя частина – це, власне, перегони, хоча назвати їх так не можна: якщо не заглиблюватись у правила (і автори цьому не сприяють), виникає відчуття, що тут кожен колесить на власній трасі і ставить рекорд для самого себе. Якщо так – це цілком у дусі філософії головного героя, який ставить свій маленький рекордик, щоб бути забутим через кілька років. Чому б взагалі не екранізувати всю книгу Гіннеса? Напевно, з історії про людину, яка більше за всіх в історії з’їла печива, теж вийшло б дуже цікаве кіно. І у неї, напевно, теж була своя велика мрія, якої вона прагнула і досягла.
Підсумок: рецензія може здатись надто суворою для “фільму про мрію”. Але якби у фільмі відчувалось хоч трохи натхнення, настрій був би зовсім іншим. Найменший рекорд у цьому випадку здався б вартим уваги досягненням. А так – лише чергова старанна акторська робота [Хопкінса->anthony-hopkins], не більше.