Найстрімкіший “Індіан”

Не дивно, що на це кіно складно було знайти гроші. Під час його перегляду теж виникають певні проблеми, незважаючи на присутність у кадрі найкіногенічнішого сера усіх часів.

Найважче витримати перші півгодини. Не вдалось старанному реміснику Дональдсону наповнити ці – найважливіші – перші хвилини натхненням, яке у нього, без сумнівів, було, інакше він не тягнув би на собі проект без особливих перспектив стільки років. Бачимо завзятого, ексцентричного і, чесно, досить егоїстичного старого, який і сусідів розбудить посеред ночі, бо йому закортіло над ровером попрацювати, і сусідську дитину, якщо треба, підключить до плану втілення мрії свого життя.

Не дивно, що на це кіно складно було знайти гроші. Під час його перегляду теж виникають певні проблеми, незважаючи на присутність у кадрі найкіногенічнішого сера усіх часів.

Найважче витримати перші півгодини. Не вдалось старанному реміснику Дональдсону наповнити ці – найважливіші – перші хвилини натхненням, яке у нього, без сумнівів, було, інакше він не тягнув би на собі проект без особливих перспектив стільки років. Бачимо завзятого, ексцентричного і, чесно, досить егоїстичного старого, який і сусідів розбудить посеред ночі, бо йому закортіло над ровером попрацювати, і сусідську дитину, якщо треба, підключить до плану втілення мрії свого життя.

Друга частина трохи жвавіша, бо тут режисер знає, на які рейки впасти – це ж “роад-муві”, класичний американський жанр. Замальовки на тему “ківі в Америці”: наш цілеспрямований, але добрий серцем старий приймає першого-ліпшого трансвестита за жінку, а коли дізнається правду, цим особливо не переймається, і взагалі, він у нас зразок політкоректності. Те, що це ніяк не в’яжеться зі світоглядом людини з новозеландської глибинки, де (як і в кожній глибинці) погляди на “мораль” суворо-традиційні, здається, нікого не хвилює – аби герой був привабливішим сучасній аудиторії. І він колесить Штатами, втішаючи жінок і розважаючи попутників, – першокласний матеріал для “роад-муві”, між іншим. Тому дивитись це можна і навіть приємно. Проблема у тому, що з загальної концепції фільму ця частина ніби випадає.

Третя частина – це, власне, перегони, хоча назвати їх так не можна: якщо не заглиблюватись у правила (і автори цьому не сприяють), виникає відчуття, що тут кожен колесить на власній трасі і ставить рекорд для самого себе. Якщо так – це цілком у дусі філософії головного героя, який ставить свій маленький рекордик, щоб бути забутим через кілька років. Чому б взагалі не екранізувати всю книгу Гіннеса? Напевно, з історії про людину, яка більше за всіх в історії з’їла печива, теж вийшло б дуже цікаве кіно. І у неї, напевно, теж була своя велика мрія, якої вона прагнула і досягла.

Підсумок: рецензія може здатись надто суворою для “фільму про мрію”. Але якби у фільмі відчувалось хоч трохи натхнення, настрій був би зовсім іншим. Найменший рекорд у цьому випадку здався б вартим уваги досягненням. А так – лише чергова старанна акторська робота [Хопкінса->anthony-hopkins], не більше.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *