Повернення Супермена: Подорож у минуле

Навряд чи, принаймні у країнах “золотого мільярда”, знайдеться хоч одна людина, котра б не чула про Супермена. Цей бренд став тим же, чим і “Xerox” для копіювальних апаратів – він дав народну назву всьому класу супергероїв. Втім – мав на це всі права, адже комікси про Супермена, створені Джо Шустером і Джеррі Сігелем у далекому 1938 році дали старт цілій епосі коміксів, які придбали безліч шанувальників. Збіднілому населенню Америки тих часів дуже не вистачало символу, на якого можна було б рівнятися, могутнього і справедливого супергероя, який би рятував світ від різноманітних ворогів та проблем – і люди цього супергероя отримали. Історія Чоловіка зі сталі набула величезної армії шанувальників та дала життя цілій індустрії телесеріалів, фільмів, театральних постановок, а також побічним героям – Суперхлопчику, Супердівчинці і навіть Суперсобаці Крипто.

Звісно, найпопулярнішою екранізацією став перший фільм 1978 року – вражаючі навіть зараз спецефекти і харизма Крістофера Ріва, котрий зіграв Супермена, принесли фільму не одну нагороду і поставили його в однин ряд з фільмами, що вже стали класикою розважального кіно. Фільм мав три продовження, та вони, як це часто буває, гірші, причому останні настільки, що планам компанії зняти ще три фільми не судилося реалізуватися і проект був закритий. На жаль, для Крістофера ця роль стала домінуючою і її амплуа не полишало його ніколи, попри спроби грати різнопланові ролі в інших фільмах. Після трагічного випадку в 1995 році, через який він опинився прикутим до інвалідного візка, Крістофер з честю ніс звання “Супермена” і, воюючи з недугою, грав у фільмах та сам знімав їх аж до самої смерті 2004 року.

Навряд чи, принаймні у країнах “золотого мільярда”, знайдеться хоч одна людина, котра б не чула про Супермена. Цей бренд став тим же, чим і “Xerox” для копіювальних апаратів – він дав народну назву всьому класу супергероїв. Втім – мав на це всі права, адже комікси про Супермена, створені Джо Шустером і Джеррі Сігелем у далекому 1938 році, дали старт цілій епосі коміксів, які придбали безліч шанувальників. Збіднілому населенню Америки тих часів дуже не вистачало символу, на якого можна було б рівнятися, могутнього і справедливого супергероя, який би рятував світ від різноманітних ворогів та проблем – і люди цього супергероя отримали. Історія Чоловіка зі сталі набула величезної армії шанувальників та дала життя цілій індустрії телесеріалів, фільмів, театральних постановок, а також побічним героям – Суперхлопчику, Супердівчинці і навіть Суперсобаці Крипто.

Звісно, найпопулярнішою екранізацією став перший фільм 1978 року – вражаючі навіть зараз спецефекти і харизма Крістофера Ріва, котрий зіграв Супермена, принесли фільму не одну нагороду і поставили його в один ряд з фільмами, що вже стали класикою розважального кіно. Фільм мав три продовження, та вони, як це часто буває, гірші, причому останні настільки, що планам компанії зняти ще три фільми не судилося реалізуватися і проект був закритий. На жаль, для Крістофера ця роль стала домінуючою і її амплуа не полишало його ніколи, попри спроби грати різнопланові ролі в інших фільмах. Після трагічного випадку в 1995 році, через який він опинився прикутим до інвалідного візка, Крістофер з честю ніс звання “Супермена” і, воюючи з недугою, грав у фільмах та сам знімав їх аж до самої смерті 2004 року.

Тепер, коли сучасні комп’ютери дали можливість для небувалих експериментів властивостей фантастичних героїв, коли один за одним оживають давні коміксові герої, екранізації пригод яких збирають сотні мільйонів зборів, згадали і про героя з планети Криптон. Щоправда, у проекту була дуже складна доля, його кілька разів закривали, тричі змінювали режисерів, переносили зйомки з материка на материк, поки, нарешті, не доручили справу Браяну Сінгеру, що вже продемонстрував свою майстерність на екранізації коміксу про [“Людей Х”->x-men]. Заради “Супермена” йому навіть довелося відмовитися від створення завершальної частини трилогії про мутантів, віддавши її іншому режисеру, що, безперечно, зашкодило серії. Треба оцінити, чи варто було воно того.

Сам “Супермен” створювався в основному для дітей виключно з виховальною та розважальною метою – робити діточок розумними, чесними, сильними, добрими, справедливими, він був таким собі американським варіантом радянського “Тимура та його команди”, тому чогось серйозного від нього годі було чекати – такою і вийшла перша частина майже тридцять років тому. Але нині ми маємо приклад сінгерівських “Людей Х”, де на основі коміксів були підняті важливі моральні та етичні проблеми, тому можна було сподіватися на повторення такого підходу. З фільму видно, що Сінгер робив щось подібне, але не зміг довести свої наміри до кінця – Кал-Ел тепер зіштовхується з проблемами важчими, аніж банальні лиходії, у яких на лобі написано, що вони “погані”, тепер йому доводиться вирішувати психологічні проблеми, котрі не владнаєш кулаком чи навіть обертанням земної кулі в інший бік. Його чекають проблеми любовного трикутника, підступних жінок та людства, що не бажає, щоб його рятували, але саме вкорочує собі віку нескінченними війнами. На жаль, чи то загальний формат образу, чи тиск продюсерів не дали режисеру розгорнутися на повну силу і він лише зміг трохи пом’якшити загальну “карамельність” Супермена.

З тою самою проблемою зіштовхнувся і [Кевін Спейсі->kevin-spacey], якому дісталася роль Лекса Лютора – геніального лиходія і заклятого ворога Супермена. Його іграшковий герой, якого зобов’язують безглуздо потрапляти в одну й ту ж пастку зраджуючих напарниць, лише кілька разів отримує можливість продемонструвати справді злочинне обличчя свого героя – наприклад в епізоді на новому материку, де він показує “тюремний” удар “заточкою”. Ця п’ятихвилинна сцена наче взята з іншого, більш серйозного та дорослого фільму, і в такі моменти справді отримуєш задоволення від фільму. У цілому ж творці вирішили не відходити від канонів першого фільму, по суті просто додавши сучасні спецефекти.

Шкода також, що фахівці по кастингу чомусь взяли на роль коханої Супермена [Кейт Босворт->kate-bosworth], що особисто мені здалося найбільшою невдачею у доборі акторів. Її зовнішні якості досить неоднозначні, грає вона в цілому погано – спроби вдавати із себе прискіпливу акулу пера виглядають в її виконанні просто смішно, хоча як молода мати вона показала себе досить непогано. Але ж основною рисою Лоїс Лейн була не домашність та господинність, і тепер зовсім незрозуміло, що приваблює в цій сірій домашній мишці такого бравого парубка, як Супермен. На мій погляд, ідеально сюди вписалася б Зуі Дешанель, яка окрім гарних акторських даних ще й дуже схожа на Марго Кіддер, котра виконувала цю роль у фільмі 1978 року, але… Втім, що зроблено, те зроблено – автори надали перевагу материнству і, звісно, заклали основи для сіквелу. Цілком можливо, що цього разу режисер зможе продемонструвати більш цікаве не лише спецефектами кіно, як це вже сталося з серією фільмів про "Людину-павука", а не піде шляхом першої спроби екранізації.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *