Повернення: Жіночий погляд Альмодовара

Мій перший переглянутий фільм відомого Альмодовара став одночасно і першим фільмом категорії “авторського кіно”, який я побачив на широкому екрані. Такі фільми не належать до мейнстріму, їх дуже рідко показують у кінотеатрах через нечисленність прихильників і занадто низькі прибутки. Життя мені підтвердило цю істину, бо на сеансі глядачів було аж восьмеро. Тим цікавіше переглядати такі фільми, тим більша подяка кінотеатрам, яких приваблює не лише прибуток. Що стосується Альмодовара, то я отримав чудову нагоду ознайомитись з його творчістю з більш поміркованого фільму, якщо виходити з відгуків стосовно його ранніх фільмів.

Стрічка “Повернення” дуже схожа в чомусь на російський однойменний фільм режисера Звягінцева – настільки схожа, що я підозрюю в ній такий собі рімейк на іспанський штиб. Судіть самі – та сама дивна поява загиблої матері (у Звягінцева батька) двом дочкам (у Звягінцева – двом синам) та довгий, інколи навіть занадто детальний, опис знайомства “з чистої сторінки”. Лише зміщені акценти на улюблену для Альмодовара жіночу стать, від чого стає дещо інший кінець, от і все. До речі, в самому фільмі є згадка про росіян, що зробило мої підозри ще більш обгрунтованими. Щоправда іспанський варіант мені сподобався більше – і через те, що картини звичайного російського побуту для мене не є чимось дивним на відміну від побуту іспанського, і через те, що на жінок дивитися приємніше і вони краще виглядають в таких фільмах, і через те, що грають актори набагато краще, що не надає того відтінку студентського дипломного проекту, як у Звягінцева.

Мій перший переглянутий фільм відомого Альмодовара став одночасно і першим фільмом категорії "авторського кіно", який я побачив на широкому екрані. Такі фільми не належать до мейнстріму, їх дуже рідко показують у кінотеатрах через нечисленність прихильників і занадто низькі прибутки. Життя мені підтвердило цю істину, бо на сеансі глядачів було аж восьмеро. Тим цікавіше переглядати такі фільми, тим більша подяка кінотеатрам, яких приваблює не лише прибуток. Що стосується Альмодовара, то я отримав чудову нагоду ознайомитись з його творчістю з більш поміркованого фільму, якщо виходити з відгуків стосовно його ранніх фільмів.

Стрічка "Повернення" дуже схожа в чомусь на російський однойменний фільм режисера Звягінцева – настільки схожа, що я підозрюю в ній такий собі рімейк на іспанський штиб. Судіть самі – та сама дивна поява загиблої матері (у Звягінцева батька) двом дочкам (у Звягінцева – двом синам) та довгий, інколи навіть занадто детальний, опис знайомства "з чистої сторінки". Лише зміщені акценти на улюблену для Альмодовара жіночу стать, від чого стає дещо інший кінець, от і все. До речі, в самому фільмі є згадка про росіян, що зробило мої підозри ще більш обгрунтованими. Щоправда, іспанський варіант мені сподобався більше – і через те, що картини звичайного російського побуту для мене не є чимось дивним на відміну від побуту іспанського, і через те, що на жінок дивитися приємніше і вони краще виглядають в таких фільмах, і через те, що грають актори набагато краще, що не надає того відтінку студентського дипломного проекту, як у Звягінцева.

Жіночий вибір Альмодовара дав йому змогу набагато краще розкрити характери героїнь та мотиви їх дій. Чоловіча стать у фільмі не присутня зовсім – двоє чоловіків, що з’являються в кадрі більше двох хвилин, майже відразу сходять зі сцени, один через смерть, інший через те, що йому нема чого робити в житті головної героїні після смерті першого. Але вся стрічка просякнута духом жорстокості, який приносять з собою чоловіки – від них героїням одне горе. Жодної жінки нема одруженої – всі або вдови, або розлучені. Таке враження, що чоловіки взагалі вимерли, залишивши за собою, як стародавні дикі варвари, одну розруху, з якою тепер потрібно розгрібатися жінкам. І всі вони вправляються – краще чи гірше, але на відміну від того ж Пако, не сідають перед телевізором жлуктити пиво, а беруться до роботи.

Раймунда у виконанні Пенелопи Круз – то взагалі така собі іспанська Скарлет, яка, хоч і виглядає тонкою билинкою, але зможе здолати всі бурі та незгоди, може й похилившись, але завжди після цього випроставшись. Вона готова задля виживання на все – на обман чи навіть злочин, і це ріднить її з героїнею Мітчелл, звідки, здається, взяті всі характери. Є слабодуха сестра, є інфантильний чоловік, є навіть мати, що уособлює в собі і величне тепло мітчеллівської Мами, і доброту Мелані. Але все це крутиться навколо одного центру, що приводить в рух весь механізм людських стосунків – Раймунди. Цією роллю я був просто вражений і готовий вибачити Пенелопі всі її інші ролі, де вона мені геть не подобалася. Їй потрібна була саме така роль – матері й дочки, з подоланням проблем і виживанням, в центрі всесвіту оточуючих, а не другорядні ролі в бойовиках.

Чим ще характерне авторське кіно – в ньому дуже багато людських стосунків, і ніколи не буває "адреналіноманії", коли відсутність хисту показати оті самі стосунки в звичайних життєвих ситуаціях закривається гарненькою ширмою оцифрованих доларів, вкинутих у спецефекти. Через це воно таке малопопулярне і таке цікаве. І справа у "Поверненні" зовсім не в історії з матір’ю, суть якої розгадується ще десь посередині стрічки, а саме в змальовуванні отих стосунків у звичайному людському житті, на яке рідко хто звертає увагу в гонитві людства вперед, до "світлих обріїв". Добре, що є режисери, які інколи тонко нам нагадують про те, що потрібно зупинитись та розгледітись навколо.

1 коментар для “Повернення: Жіночий погляд Альмодовара”

  1. Чудова стрічка. Після перегляду радив всім близьким і знайомим. У фільмі вирує безмежний океан життя… Справжнього життя зі справжніми персонажами… Де немає тільки позитиву чи тільки негативу. Де є люди з їх вадами і негараздами… Де є щира доброта і прагнення до шанобливого взаєморозуміння… Де стосунки між людьми будуються на відвертих потребах та проблемах. Так тут присутні і огида зради чи гіркота обману і тепло людяності чи ніжність відданості. Можливо, погляд на деякі речі досить оригінальний чи, навіть, дещо різкий… але ж він чудово підкреслює глибину душі та вогонь серця іспанської жінки. ЇЇ жагу до боротьби… Коротше кажучи, мені фільм сподобався. Нажаль, не так часто в кінотеатрах демонструють такі стрічки. З останніх, хіба що Пітер FM може йти у порівняння.

Залишити відповідь до Павло Опанасюк Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *