Парфумер: Історія одного вбивці

Парфумер: Історія одного вбивці (Perfume: The Story of a Murderer / Парфюмер: История одного убийцы). Німеччина, 2006. Режисер Том Тіквер. У ролях: Бен Вішоу, Дастін Хоффман, Алан Рікман, Рейчел Херд-Вуд, Корінна Харфуш.

Жан-Батіст Гренуй народився у 1744 р. на паризькому рибному ринку. До трьох років він не навчився ні говорити, ні ходити, хоча було очевидно, що у нього феноменально розвинутий нюх. Гренуй став учнем парфумера Бальдіні, і саме його талант допоміг врятувати бізнес старого майстра й відновити його репутацію. Жан-Батіст робив усе можливе, щоб опанувати рідкісне мистецтво екстрагувати і зберігати будь-який запах. Особливо його цікавив запах живих істот, а саме – вродливих жінок…

Парфумер: Історія одного вбивці (Perfume: The Story of a Murderer / Парфюмер: История одного убийцы). Німеччина, 2006. Режисер Том Тіквер. У ролях: Бен Вішоу, [Дастін Хоффман->dustin-hoffman], [Алан Рікман->alan-rickman], Рейчел Херд-Вуд, Корінна Харфуш.

Жан-Батіст Гренуй народився у 1744 р. на паризькому рибному ринку. До трьох років він не навчився ні говорити, ні ходити, хоча було очевидно, що у нього феноменально розвинутий нюх. Гренуй став учнем парфумера Бальдіні, і саме його талант допоміг врятувати бізнес старого майстра й відновити його репутацію. Жан-Батіст робив усе можливе, щоб опанувати рідкісне мистецтво екстрагувати і зберігати будь-який запах. Особливо його цікавив запах живих істот, а саме – вродливих жінок…

Бестселер Патріка Зюскінда, який описує життя блискучого парфумера і кривавого маніяка, вперше було видано у Швейцарії на початку 1985 р. Він став міжнародною сенсацією. Чимало відомих режисерів намагались придбати права на екранізацію “Парфумера”, але Зюскінд нікому не хотів їх продавати. Проте продюсер та сценарист Бернд Айхінгер (“Бункер”) зміг домовитись з автором. Айхінгер відомий тим, що може пристосувати для кіно матеріал зовсім несподіваний – наприклад, професорський роман “Ім’я Рози”. Разом з Ендрю Біркіном Айхінгер написав перший варіант сценарію, а у 2003 р. до них приєднався режисер Том Тіквер. Наступні два роки тріо працювало над сценарієм, намагаючись довести його до ідеального стану. Тіквер стверджує, що головним завданням було зробити стрічку максимально сучасною з точки зору кіно і водночас історично правдивою.

Зйомки почались наприкінці червня 2005 р. з триденної поїздки до Провансу, де зняли квітучі лавандові поля. 15 днів знімальна група провела у Мюнхені, відтворюючи в інтер’єрах Bavaria Studios сцени з Бальдіні та Гренуєм, а також епізоди в парфумерній майстерні мадам Арнульфі. Решту фільму, в тому числі паризький рибний ринок і Грас, місто парфумерів, знімали в Іспанії (в Барселоні, Фігересі та Жироні). Тіквер керував 520 технічними робітниками, 67 акторами, 5200 статистами у понад 100 декораціях. “Було дуже кумедно часом, стоячи у риб’ячих кишках, віддавати команди на чотирьох мовах приблизно тисячі чоловік масовки”, – згадує постановник.

Більшу частину матеріалів для костюмів купили в Індії та Румунії; шити вирішили у Румунії. Протягом трьох місяців на фабриках у Бухаресті та його околицях було зшито понад 1400 костюмів.

7 коментарів для “Парфумер: Історія одного вбивці”

  1. Очень глубокий фильм морально. Человек, рожденный умереть, проходит ужасно длинный путь, к которому стремится всю жизнь. Он не выбирал и не ценил жизней, его приоритетом был запах, смыслом жизни – создать свой запах.
    Психологически глубоко проникнуть в суть фильма очень сложно. Но сам факт того, что фильм основан на книге, которая написана с реальных событий поражает. Это был гений.

  2. Звичайний маніяк – завдяки його міфічній невловимості немає ніякого саспенсу, а завдяки його оцій обмеженності – от він запахи так дуже відчував і час геть не пах (мабуть гарно мився) – особистість геть нецікава і як такої особистості, власне, й нема: це вам не Лектор Ганібал – у нашого героя інтелекту, схоже, немає взагалі. Досить нудне кіно – може й книжка цікава, але нічого не спонукає її почитати.

  3. Справа у тім, що він не вбачав у вбитих дівчатах жертв, він бачив матеріал для створення ідеальних парфумів. Це тільки інші в ньому вбачали вбивцю. Він цього не розумів.
    Все трагедію своїх діянь він побачив тільки коли створив їх. У фільмі звичайно не розкрито повністю душа цього чоловіка. Книга більш повно це зоркриває. До речі, фільм аж ніяк не нудний і має характер.

  4. Та ну! Чого це Ви вирішили що він “побачив і зрозумів трагедію своїх діянь”? От якраз цей момент у фільмі показано дуже вдало: що би там він не робив – мені, власне, до вбитих дівчат байдуже: маніяк він і є маніяк, бо жертв маніяк не бачить – але від досяг того, чого хотів, але не того, чого прагнув. Пояснити? З усього видно, що бідолашний хлоп геть не надпарфюм прагнув створити – це було лише інструментом до чогось більшого і, не повірите, людянішого. Але створити парфюм у нього вийшло, а от досягти вищої мети – ні. От якраз це чудово показано і за це справді фільм можна похвалити. Усе інше – не більше ніж маячня сліпого на тему “якби я бачив краще за всіх я був би щонайменше богом локального всесвіту” – дуже підлітково це все, такий от “світогляд”. Доречі, від того він не менш популярний: як фантастика, так і інша белетристика сьогодні наповнені втіленнями аналогічної ідеї аж до краю – наприклад саме це багатьом хлопам не подобається у Бонді: кругом усе палає, а в нього навіть смокінг попелом не припав. От і тут так: хлоп такий гарно заховався у своїй “непахучості”, що й собака його не почув – ані запаху вуличного бруду на його тілі, ані звуку його кроків, ані подиху протягу від відчиненого вікна. Ну це просто смішно: сліпий уявляє собі світ надзрячого – сміхота!

  5. на мою думку, щоб зрозуміти цей фільм, треба філософське мислення включити, а не дивитись бездумно, тому він не всім цікавий 🙂

Залишити відповідь до Natali Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *