Моя супер-колишня

Одного разу Метт Сандерс, відомий серед друзів своєю скутістю у спілкуванні з жінками, під’юджений одним з друзів, спробував познайомитися з модельної зовнішності білявкою в метро. Білявка його відшила, але він, здійснивши героїчний вчинок – повернувши їй вкрадену сумочку, таки завоював її прихильність. Шкода, правда, що він вирішив позбутися комплексів таким чином, бо кохав він давно вже свою колегу, а білявка з метро виявилась не такою простою дівчиною, і не дозволить так просто з собою погратися і викинути. Тому що вона не лише якась там Дженні Джонсон, вона ще й відома супервумен “Дівчина-G”.

Мабуть всі здогадуються, що супергерої – теж в деякій мірі люди, тому їм властиві і людські риси. В кожному фільмі про супергероя йому обов’язково надають якихось людських рис, а оскільки супергерої – герої позитивні, то й риси їм надають виключно зі знаком “плюс”: прагнення кохання, доброту, бажання всім допомогти і таке інше. Оскільки супергерої покликані виховувати, то режисери не лізуть в темні куточки їхніх душ, навіть якщо трапляються пародії на усіляких “суперів”, то вони всі орієнтовані лише на висміювання їхніх надможливостей, що показується в жартах, які інколи виходять в зону “нижче пояса”.

Одного разу Метт Сандерс, відомий серед друзів своєю скутістю у спілкуванні з жінками, під’юджений одним з друзів, спробував познайомитися з модельної зовнішності білявкою в метро. Білявка його відшила, але він, здійснивши героїчний вчинок – повернувши їй вкрадену сумочку, таки завоював її прихильність. Шкода, правда, що він вирішив позбутися комплексів таким чином, бо кохав він давно вже свою колегу, а білявка з метро виявилась не такою простою дівчиною, і не дозволить так просто з собою погратися і викинути. Тому що вона не лише якась там Дженні Джонсон, вона ще й відома супервумен "Дівчина-G".

Мабуть всі здогадуються, що супергерої – теж в деякій мірі люди, тому їм властиві і людські риси. В кожному фільмі про супергероя йому обов’язково надають якихось людських рис, а оскільки супергерої – герої позитивні, то й риси їм надають виключно зі знаком "плюс": прагнення кохання, доброту, бажання всім допомогти і таке інше. Оскільки супергерої покликані виховувати, то режисери не лізуть в темні куточки їхніх душ, навіть якщо трапляються пародії на усіляких "суперів", то вони всі орієнтовані лише на висміювання їхніх надможливостей, що показується в жартах, які інколи виходять в зону "нижче пояса".

Натомість режисер Айван Рейтман відомий своїми комедіями, які інколи мають у своєму активі крім гумору ще й цікаві драматичні, фантастичні та інші риси – досить згадати популярних ["Мисливців за привидами"->ghostbusters] чи "Шість днів, сім ночей". В "Моїй…" він пішов навіть далі, змішавши в одній стрічці драматизм героя, у якого "супер" навіть неприємності, шпильку в бік зниження активності чоловіків і ще багато чого іншого. Його Дженні – людина, якій надвластивості "вилізли боком", відібравши усіх друзів та залишивши в цілковитій самотності. Більше того – її усвідомлення себе самою могутньою істотою на планеті робить її абсолютно некерованою особою з комплексом бога. Вже одне це дає величезний простір для кепкування, а є ж ще суперзлодій з фрейдівськими комплексами, є сам Метт Сандерс із зовнішністю типового американського супермена і натурою закомплексованого хлопчака, ба навіть негритянка на роботі у Сандерса, яка компенсує клімактичний період вишукуваннями сексуальних домагань де тільки можна.

Усьому цьому можна знайти відповідні моменти в останніх фільмах, але Рейтман збільшив їх до гротеску, втім жодного разу не перетнувши досить умовні для кожного, звісно, але хоча б усереднені межі пристойності. Загалом перелічувати комплекси нинішнього суспільства, над якими посміялися режисер та сценарист, буде дуже довго – але є і особливі моменти, ну як от коли двоє чоловіків з речами подружок йдуть пити пиво, а подружки тим часом летять рятувати людство. Це смішно, але за кожним подібнім жартом є й сум з приводу того, що являють собою нинішні чоловіки, коли у них відібрали роботу по забиванню мамонтів та посадили в офісні крісла. Хоча можна й не забивати собі голову подібними інтелектуальними думками, а просто повеселитись – фільм це теж дозволяє.

3 коментаря для “Моя супер-колишня”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *