КіноБлог

Ті, хто їздив в громадському транспорті, помічають - коли кількість людей переходить деяку межу, в салоні починають спалахувати суперечки. Вчені стверджують - у кожної людини є свій власний простір, в межах якого вона себе нормально почуває, натомість - дуже нервується, коли його порушує чужа людина. Наша планета зараз схожа на автобус в наближення пікової години - основна межа ще не перейдена, але в деяких місцях вже починають скубтись через те, що хтось комусь наступив на ногу. Що ж з нами станеться, коли людей наб'ється більше?

В "Останньому нащадку" 2027 році людство вже перейшло ту межу, і, образно кажучи, люди вже лізуть в салон вибиваючи двері та вікна. На планеті вже другий десяток років не народжуються діти, тому людству вже нема чого втрачати, і у нього зірвало дах - вся планета затоплена хвилею насильства, теракти підпільних організацій відбуваються щодня, по вулицях ходять фанатики, а в лісах переховуються агресивні зграї нелегальних мігрантів. Все це є, хоч і в меншій мірі, і в Британії, яку Ла-Манш завжди рятував від усіляких циклонів, котрі проносились Європою. Звичайному службовцю міністерства енергетики Теодору Фарону втім на все це начхати - колись, двадцять років тому епідемія забрала у нього єдиного сина, після чого вони розлучилися з дружиною, і тепер йому залишається лише повільно вбивати себе випивкою. Хоч якоюсь розрадою для нього є спілкування з старим "підтоптаним" хіппі Джаспером, який вирощує марихуану в своєму лісовому будиночку, де він доживає свої дні з паралізованою дружиною. Але і це ненадовго допомагає Теодору, тому очевидно, що жити йому в такому стані залишається недовго. Якби одного разу його не викрала терористична група "Риби" на чолі з його колишньою дружиною - а все задля того, щоб звернутись до нього з неймовірним проханням: користуючись своїми зв'язками доправити на узбережжя темношкіру дівчину. Дівчина була б собі звичайною хвойдою з гетто, якби не той факт, що вона є вагітною - вперше на всій планеті за два десятиліття. І за таким цінним створінням будуть полювати всі - від терористів до держави, а єдина надія відтепер лише на Тео.

Коли продюсери поставили на Альфонсо Куарона - вони не прогадали. І не тому, що гучне, після третьої серії пригод Гаррі Поттера, ім'я режисера може привернути увагу глядачів, на що був розрахунок, судячи по трейлерам фільму. А тому що Куарон - режисер, який може створити справді атмосферне кіно. Від першої секунди і до титрів в голові жодного разу не з'явиться думка "не вірю" - на екрані розгортають справжнісінький Апокаліпсис, тим страшніший, що має абсолютну схожість з буденною реальністю, яка плине на нас з телевізійних новин. В ньому нема блідого вершника, ім'я якому Смерть, в ньому не з'явились фантастичні істоти, не прилетіли інопланетяни і не воскресли зомбі - в ньому лише люди, яким більше нема чого втрачати. Поступове руйнування світу настільки чудово відображене, що інколи нагадує документальну зйомку десь з Лівану чи іншої "гарячої" точки планети - тут потрібно сказати "дякую" не лише режисеру, а й оператору за краплі крові на об'єктиві та "вуличний" стиль, звуковим редакторам за постріли та вибухи, та всьому іншому персоналу, який спрацював на тверду п'ятірку. Кінострічка дійсно вийшла з вражаючою атмосферою, до речі дуже схоже, що Куарон надихався саме новинами - про заворушення у Франції, війну в Лівані, бійки під час "карикатурної" війни і таке інше, в картині зустрічаються і озброєні демонстрації людей в зелених стрічках, і погромники з французькими прапорами, а деякі моменти вуличної війни просто наче взяті із операції проти ІРА чи зачистки в Іраку.

І це саме режисер настільки добре спрацював, що хто там вже кого грає з акторів просто не має значення - там би мабуть підійшли будь-які люди. Але все ж і тут не було промаху - автори вирішили не ризикувати і просто взяли на ролі тих людей, які вже добре зарекомендували себе в аналогічних раніше. Тому ж Клайву Овену не вперше виконувати роль інколи "побитої життям", але в цілому звичайної людини, яку сліпа доля робить рятівником-героєм, він це досить непогано виконує майже в кожному фільмі ще від часів рекламної серії "Найм". І Майкл Кейн вже грав розбишаку на пенсії в "Старих левах", і Чіветель Еджиофор через помилкові ідеали ганявся за дівчатами в "Місії "Сірініті" - всі вони просто ще раз зіграли свої старі ролі, не шедеврально, але цілком нормально - а більшого і не вимагалося, оскільки основний акцент фільму все-таки на його атмосферності, на тому, чого так не вистачало Тикверовському "Парфумеру". Куарон же зміг передати все так, що інколи просто фізично відчуваєш запах пороху та солоний присмак крові. А чого варта одна сцена з будинком, коли крик немовляти припиняє війну, і бійці з обох сторін спостерігають за дитиною, інколи навіть падаючи навколішки та хрестячись - вже лише через неї варто переглянути фільм.

Окреме слово не можу не сказати про дублювання - вже звичним став чудовий підбір голосів в українських адаптаціях, але цього разу в них відкрились ще дві сторони. По-перше - наші локалізатори за невідомих причин вирішили не бути такими морально-цнотливими, тому лайка в стрічці перекладається саме як брутальна лайка, а не якесь дитсадівське "чорт забирай". І по-друге - деяким персонажам настільки пасує українська мова, що просто диву даєшся. Корумпований поліцейський Сід та його монолог в автомобілі - це просто неможливо уявити іншою мовою, дещо схоже було свого часу з Сирником з "Тачок", але все ж не так глибоко чіпляло. А ця роль - просто шедевр дублювання, кажу вам чесно.