Історії про продажних копів вже були неодноразово. Історії про чесних поліцейських – теж. Історіями про протистояння мафії та поліції вже давно нікого не здивуєш. Але історій про протистояння пристойного хлопчика, який виріс в продажного копа, та сина мафії, який став чесним поліцейським не так багато, мабуть тому Мартіну Скорсезе захотілось перезняти гонконгську стрічку на свій розсуд.
Не знаю, як в оригінальній картині, але в своєму варіанті Мартін залишився вірний своїм традиціям – детальна розповідь про головних героїв від їх дитинства. Слухняний онук з бідного кварталу, Колін Салліван, приваблений легким заробітком великих грошей і впевненістю місцевого "хрещеного батька" Френка Костелло. Той вирощує його, як свого сина, і посилає навчатись до поліцейської академії. Колінова кар’єра просто летить вгору і невдовзі він стає керівником групи відділу внутрішніх розслідувань, не забуваючи постійно інформувати свого "тата" про небезпечні для того наміри поліції. Натомість Біллі Костіґан з злочинним світом знайомий від народження – злочинцями були усі чоловіки його сім’ї, що погано скінчилось для його батька та дядька. Сам же він вирішив не лише обрати чесне життя, а й стати захисником чесних людей – поліцейським. Завдяки своїй біографії він не може навіть мріяти про кар’єру, але знайомої зі світом мафії людини потребує комісар відділку Квінан та начальник відділу прикриття Діґнем – найперше випробувальне завдання для Костіґана буде дуже важке, адже йому потрібно вивести на чисту воду самого невловимого боса Костелло, в банду якого під прикриттям і засилають Біллі. На жаль йому доводиться не лише грати злочинця перед бандитами, а й виводити на чисту воду невідомого "щура", який виказує усі плани поліції. Через постійний витік інформації справу Біллі засекречують, і про те, що він коп, відтепер знатимуть лише дві людини. Шпаги двох відступників схрестилися…
Скорсезе відомий тим, як він, м’яко кажучи, неспішно, але з дуже високою реалістичністю, розгортає сюжет в стрічках. Не відрізняються нічим і "Відступники" – дві з гаком години глядач спостерігає за інтригуючим змаганням двох "кротів" в протилежних світах. Додатковим бонусом йде показ життя мафії в усьому його непривабливому, але реальному вигляді – з брутально-жорстокими "донами", одного з яких чудово відобразив Джек Ніколсон (йому завжди вдавались ролі "двоногих хижаків"), з розбірками та ріками крові, з вибиванням грошей і постійною недовірою один до одного, з відрубаними руками і сплюндрованими тілами простих "шісток". В цьому стрічка дуже схожа на іншу картину Скорсезе 16-тирічної давнини – "Славні хлопці", тільки з поправкою на нашу сучасність. Але це лише фон, основним залишається змагання, схоже на гру в «морський бій» – з супротивником, про якого ти знаєш лише те, що він існує.
Від Деймона тут багато не вимагалось – йому потрібно було лише показати «золотого» хлопчика, у якого завжди «все схоплено», впевненого в собі, хитрого, безжального, який піде до своєї мети по трупах і легко пристосовується до будь-якого середовища, до того ж майже нічим не ризикуючого, хіба що тюремним ув’язненням. Інша справа роль Леонардо – його герой хоче виборсатись з болота, але для цього від нього вимагають пірнути на саме його дно, а що роблять тамтешні мешканці зі зрадниками – Біллі чудово знає. Тут змішані сильні почуття, які потрібно передати і потрібно сказати, що загалом Ді Капріо, кар’єру якого з часів «Титаніка» тримає на плаву лише його добрий геній Скорсезе, який дав йому головні ролі вже в трьох своїх картинах, впорюється – з режисером вони вже добре спрацювались, а минулі ролі дали йому можливість потренувати необхідні риси. До речі, вже відомо, що його наступним фільмом буде чергова біографічна стрічка Скорсезе, де він гратиме Рузвельта.
Також цікавими вийшли другорядні ролі: поліцейського комісара, який без вагань піде на смерть заради підлеглого, психованого керівника підрозділу прикритя. Шкода Алека Болдуіна – він, на жаль, чомусь останнім часом просто експлуатує свої ранні образи, що наводить на думки про акторську пенсію, що було б дивно, беручи до уваги того ж Ніколсона. Вєра Фарміга своїм миловидним личком та неймовірними блакитними очима компенсувала деяку антуражність своєї ролі, адже на її долю майже не припало ніяких дій. Сподіваюсь, що ми побачимо нашу симпатичну землячку в набагато сильніших ролях.
Підсумовуючи, можна сказати, що коли вам подобається смакування детективної історії і у вас міцна витримка, то вам цілком можна переглянути стрічку Скорсезе – мені сподобалось спостерігати за танцями героїв на дорозі, що веде їх усіх до пекла, бо ж гра зі злочинним світом завжди закінчується кулею в голові, як би нас не намагалися запевнити в протилежному різні розважальні поліцейські серіали. Особливо раджу український варіант дублювання – він просто чудовий. В протилежному випадку, коли душа бажає швидкого розгортання подій, екшну, великої стрілянини та хепі-енду – не марнуйте час, бо це не той випадок. Тут інше життя.
Мені особисто найбільше сподобалась роль ДіКапріо у “Catch Me If You Can”. Цей фільм одразу попрапив до мого короткого списку “найкращих фільмів, які я бачив”. ДіКапріо там зіграв легко та невимушенно. Такі фільми можна дивитись N разів підряд. Вони не набридають + в ДіКапріо були чудові напарники: Том Хенкс та Крістофер Уокен. Останньому взагалі треба було дати Оскара за роль другого плану. Так що не лише Скорсезе, а й Спілберг “тримають” кар”єру ДіКапріо. Пишу в лапках, бо завдяки таким ролям Леонардо вже не треба нікому нічого доводити. Він чудовий актор.
Фанаткою ДіКапріо не являюсь, що не може не радувати, але фільм “Відступники” справді вартий перегляду, якщо ви хочете:
1. Побачити справді чудову гру Ніколсона
2.Поспостерігати, як Мет Деймон виступає у ролі поганого хлопця
3 і найголовніше, якщо Вам набридли банальні фінальні сцени, що закінчуються поцілунками або вихід обшарпаного, але живого мускулиского головного героя, який вже в котре врятував світ, знищивши такого страшного та все ж переможного ворога.
За все потрібно платити – ось головний девіз кінцівки.
Дуже поважаю Джека Ніколсона та Леонардо Дікапріо. Заради них, власне, пішла дивитись фільм, бо жанр взагалі-то, не відноситься до моїх улюблених. Дікапріо поважаю вже багато років і вважаю його геніальним актором (про Ніколсона годі й казати), а з часу крушіння “Титанику” в нього, на мій погляд, не було гарних фільмів (саме фільмів, бо у талановитості цього молодого актора сумніватися не доводиться). Звісно “Пляж”, “Спіймай мене…”, “Банди Нью-Йорка” та “Авіатор” не зовсім погані фільми, але згадуючи “Ромео та Джульєтту”, “Кімнату Марвіна”, “Що гризе Гілберта Грейпа” та інші ранні роботи Лео не можна не помітити різницю у якості стрічок (принаймні, для мене вона існує).
Отож, і на “Відступників” я йшла із думкою, що Дікапріо навряд чи знову підійметься до колишніх творчих висот і “Титаник” так і залишиться тим каменем, що потягнув його на дно за собою та зробив актором “гламурних” фільмів 🙂 Але мушу із радістю повідомити, що я помилялася! Дікапріо, нарешті, з’явився у потрібному місці у потрібний час! Ця роль дуже йому підійшла і зіграв він її блискуче!
Також маю віддати належне Мартіну Скорцезе – дуже сподіваюся, що кіноакадемія таки полишить осипати старенького Іствуда “оскароносним” дощем і розжалує декілька статуеток для “Відступників”, бо Скорцезе, хоч і зняв рімейк, але нарешті зламав деякі стереотипи і показав дуже яскраве, захоплююче, бурхливе й дивовижне кіно!!! Усі 2,5 години я була наче заворожена, боялася поворухнутися, щоб не впустити жодного моменту, насолоджувалася грою талановитих акторів та чудовою постановкою стрічки. Окрім того, дуже сподобався україномовний переклад.
Нужно посмотреть,Спасибо