Казино “Рояль”

В житті трапляються цікаві речі. Ніколи не думав, що побачу “бондівський” фільм, який буде більш-менш схожий на екранізацію роману Флемінга.

Кіношна “бондіана” вже давно стала самостійним міфом зі своїми правилами, які в усьому світі знають набагато краще, ніж першоджерело – хоча б тому, що романи були, за сучасними мірками, досить нудними, в них було багато дурниць та пропаганди і зовсім не було гумору. З перших же років стало зрозуміло, що в кіно з цим далеко не поїдеш – і тоді з’явились спочатку легка іронія, а потім відверта клоунада, гаджети від містера К’ю і безнадійно закохана Манніпені. Але в перших двох фільмах (“Доктор Ноу” та “З Росії з любов’ю”) усього цього майже не було – принаймні не було тієї гумористичної інтонації, яка вперше з’явилась у третій стрічці – “Голдфінгері”. Власне, саме цей третій фільм зробив “бондіану” такою, якою ми її знаємо сьогодні.

Проте спробуємо уявити – що, якби не було взагалі “Голдфінгера” і усього, що було далі? Якби ім’я Бонда не асоціювалось в усьому світі з гаджетами і планами захоплення світу? Якби на цьому матеріалі через багато років просто спробували створити шпигунську стрічку – не серйозну, але й не відверто фантазійну? Тоді ми б отримали “Казино “Рояль” – картину, яка демонстративно ігнорує більшість правил “бондіани” і при цьому доводить, що заслуговує право на життя.

К’ю та Манніпені не з’являються в кадрі взагалі, немає й гаджетів, якщо не рахувати тієї дурної мобілки чи що там воно є (ця “непряма” реклама – найбільш дратуючий аспект фільму). Справжній жах починається у середині фільму, у розпалі карточної гри, коли Бонд заявляє, що йому немає різниці, що пити. І злочинців, які мріють не менш як про захоплення світу, теж немає, як і їхніх куленепробивних перших помічників. Навіть від обов’язкової гучної кінцівки з вибухами і морем спецефектів практично нічого не залишилось.

Майже усі штампи сорокарічної “бондіани” відкинуто – свідомо, не випадково. Родина Капустяників (тобто Брокколі) немовби каже нам – з 21-го фільму все буде по-іншому. Це серйозна заява – враховуючи коло прихильників серіалу, які поважають традиції і, напевно, спробують вже завтра (17.11.06) порвати “Казино” на шматки саме з цієї причини. Це можна навіть назвати сміливим експериментом – для даного різновиду жанрового кіно. І це той напрямок руху кіносеріалу, за яким справді цікаво спостерігати. Тому що вперше років за двадцять у ньому з’явилось щось справді нове і живе.

Цього разу “красивий бік” шпигунської професії в її кіношному варіанті поєднується з відносним реалізмом. Ми бачимо Бонда по вуха в крові і бачимо, як його цілком серйозно катують. В енді хеппі дуже небагато. І вбиває новий агент 007 теж цілком серйозно. Денієл Крейг зробив маленьке диво, повністю абстрагувавшись від усіх своїх попередників за винятком Шона Коннері – але того Коннері, який був у перших двох фільмах, коли був магнетизм, проте присмак іронії був майже непомітним. У Крейга є свій магнетизм – перш за все у погляді, за який, думаю, його і вибрали, немигаючому котячому погляді хижака. Вперше після Коннері я бачу Бонда, який дійсно схожий на чоловіка, а не на клоуна (Мур), сентиментальне теля (Далтон) чи манекен (Броснан) – ці епітети навіть не від мене особисто, просто приклади того, в якому саме напрямі рецензенти можуть зайти, оцінюючи того чи іншого екранного Джеймса. Свою лінію Крейг веде надзвичайно впевнено і жорстко – якщо й можуть виникнути претензії до такого Бонда, то саме в “немотивованій жорстокості”, що саме по собі звучить смішно.

Гірше за інші вийшла остання третина фільму. Просто закоханий Бонд – це НЕ НЕТИПОВО. І Джордж Лезенбі в “На таємній службі Її величності” намагався одружитися, і Далтон у “Живих вогнях” всерйоз закохувався у віолончелістку, і Броснан в “І цілого світу замало” мало не плакав, вбиваючи Електру Марсо. Тобто, по-перше, таке вже було, це якраз зовсім не революційно, а по-друге, саме такому жорсткому Бонду це не дуже пасує. Хоча тут принаймні можна звинуватити безпосередньо Флемінга – цей фільм ближчий до його тексту, ніж будь-який інший.

Підсумок: це кіно все одно подивляться всі, хоча далеко не всім воно сподобається. Традиціоналістам “бондіани” воно не сподобається точно, за названими вище причинами. Однак якщо настав час влити в серіал нову кров, то цей напрямок поки що здається правильним, як і вибір головного виконавця.