Нічого не поробиш. Доведеться визнати це кіно першим українським блокбастером і сходити на нього три-чотири рази, щоб підтримати вітчизняного виробника. З цією метою ми і другу рецензію вже даємо, хоча можна було обмежитись одною. Вибору у нас все одно немає, а свій продукт нашому глядачу потрібен. Скучив він за своєю мовою, своїми краєвидами, обличчями і проблемами.
Штольня
Нічого не поробиш. Доведеться визнати це кіно першим українським блокбастером і сходити на нього три-чотири рази, щоб підтримати вітчизняного виробника. З цією метою ми і другу рецензію вже даємо, хоча можна було обмежитись одною. Вибору у нас все одно немає, а свій продукт нашому глядачу потрібен. Скучив він за своєю мовою, своїми краєвидами, обличчями і проблемами.
Можливо, і не було б сенсу стрибати від радощів, якби не дві обставини. Щодо першої – дивись перший абзац. Друга – відсутність політизації. Молодці, що змогли втриматись від спокуси показати в камері який-небудь прапор (знаю, що пропонували, – не могли не пропонувати). Жанровий комерційний кінематограф не є рабом політики – в певних колах час це зрозуміти.