Рік: 2006

Курчата забивають свого брата, чимось несхожого на них – так вже вони влаштовані. На жаль, тисячоліття еволюції та прогресу не змінили аналогічної звички в людському суспільстві, а у “Веселих ніжках” – і в пінгвінячому. Малюк Мамбл, який трохи примерз в яйці, що його впустив під час довгої полярної ночі його татко, саме такий вигнанець. Весь їхній рід з прадавніх часів співав – складаючи шану Великому Гвіну чи знаходячи собі кохану, і лиш Мамблу не пощастило на голос. Зате він дивно дріботить ніжками і, нахабство яке, навіть не збирається припиняти цю безглузду справу, через що рано чи пізно йому доведеться залишити зграю і піти геть – на таких несхожих завжди вішають усі проблеми суспільства, навіть зникнення риби в океані. На щастя, Мамбл рішучий і послідовний у своєму намірі саме танцювати, тому за допомогою свого хисту і нових друзів-пінгвінів інших видів вони вирішать не лише проблему зникнення риби, а багато інших, більш особистих для кожного з них.

Я не знаю, що трапилось з Джорджем Міллером за ті п”ять років перерви в його кар”єрі, але режисер, який до 1987 року знімав виключно песимістично-стильні трилери на зразок “Іствікських відьом” чи серії про шаленого Макса, що подарувала нам Мела Гібсона, неймовірно змінився. В 1992 році він зняв проникливу драму “Олива Лоренцо” про хлопчика, з невиліковною хворобою якого змагається батьківська любов, а наступного року взагалі “впав” до абсолютно дитячої стрічки рейтингу G “Бейб” про історію маленького поросятка, який своїм хистом здобуває славу і пошану.
І ось тепер – “Веселі лапки”, стрічка, яка незрозуміло чому піднялась на щабель вище, до оцінки PG – запевняю, що присутність батьків на сеансі буде потрібна хіба що для того, щоб щохвилини нагадувати дитині, що негоже так голосно сміятися, навіть якщо жарти справді такі смішні і їх так багато. Ні, щось не те в голлівудському королівстві, загадайте моє слово…

Найкраще ця ідея працювала б саме як сюрприз. Однак у сучасному світі мас-медіа про такі речі можна забути. Врешті-решт, люди бажають знати, про що новий блокбастер і чи варто витрачати на нього час. Тому ідею разом з ударною сценою з Ті-Рексом нам видали за півроку до прем’єри, в рекламному ролику.

Однак у фільмі й без того вистачає жартів, спецефектів і легендарних персонажів. Тільки несподіванок немає майже зовсім. Ті, хто в останній третині виявляться лиходіями, поводяться підозріло мало не з самого початку. Цікавіше було б підключити до них спільником когось із знаменитих лиходіїв минулого – тут могло бути стільки можливостей. Але нічого подібного не спостерігається: усі історія як один об’єднується проти небезпек сучасності, хоча “небезпеки” ці самі по собі зовсім не страшні і смішні – вони й заплановані як великий жарт. Через те фільм, який мав потенціал стати фантастико-трилер-комедією, залишився просто комедією, що теж непогано.

Колись один хлопчик, що страшенно не любив математику, вирішив придумати свій світ. Часу у нього було багато, оскільки батьки мали свої уявлення про те, як потрібно виховувати своїх дітей, і не віддавали їх до школи, як це прийнято в усьому світі, а виховували самостійно вдома, тож він любив багато читати, тисячі книжок. Мабуть саме після чергової фентезійної книжи йому і прийшла в голову думка, що він може написати свою, може не таку й шедевральну, як у Толкіна, але теж непогану книжку.

І ось вже по пагорбах Алагезії скачуть, рятуючись від могутнього короля Гарбаторікса та його моторошного чорного мага Дурзи підліток Ерагон зі своїм наставником Бромом, рятуючи від смерті самих себе та передостаннього дракона, точніше дракониху Сапфіру – спочатку на сторінках книжки-самвидаву для поширення між своїми друзями. Через два роки ця книжка буде не лише перевидана не один раз, перекладена на половину мов світу, протримається кілька місяців на першому місці різноманітних списків бестселерів відомих видань, і, нарешті, екранізована за участю грандів акторського мистецтва – Джеремі Айронса та Джона Малковіча. Так-так, авторові Ерагона, Крістоферу Паоліні, на момент написання було всього 15 років, зараз йому вже 23 і два місяці тому він отримав The Quill Awards – одна із престижних премій в літературі. На жаль, цикл “Спадок”, першою книгою якого є “Ерагон”, в Україні так і не виданий, тому більшості глядачів, як і мені, доведеться знайомитись з Алагезією по кіноверсії. Висновки якості екранізації, таким чином, доведеться відкласти до пізніших часів, а поки що варто просто оцінити те, що вийшло у кіномитців.