Джеремі Айронс

Джеремі Айронс (Jeremy Irons / Джереми Айронс) народився 19 вересня 1948 р. на острові Вайт (Великобританія). Кіно і театр були рідкісним святом для хлопчика, який виріс на маленькому острові. Можливо, саме тому, закінчивши школу, Джеремі у 18 років почав працювати в театрі асистентом завідуючого сценічною частиною (його головним обов’язком було підмітати сцену). Потім він вступив на акторські курси при брістольському театрі “Олд Вік” і з часом став не просто членом трупи, а й зіркою брістольського театру, виконавши чимало ролей у популярних театральних постановках.

Зігравши наостанок у Брістолі баптиста Джона в успішному мюзиклі “Госпел”, Айронс перебрався до Лондона. Вже у 1980 р. він виступав на сцені Королівського Шекспірівського театру, а невдовзі отримав невелику роль у біографічній стрічці Герберта Росса “Ніжинський”. Справжню популярність актор завоював на початку 80-х, виступивши майже одночасно у багатосерійній телевізійній адаптації роману Івліна Во “Повернення у Брайтсхед” та в головній ролі у фільмі Карела Рейша “Жінка французького лейтенанта” (1981), де його партнеркою стала Меріл Стріп. В обох випадках Айронс з успіхом втілив образ англійського джентльмена, стриманого і скупого на зовнішні проявлення емоцій, але здатного на глибокі почуття. Репутація бездоганного виконавця таких ролей дозволила Джеремі взяти участь у проекті, за який бралися Лукіно Вісконті та Джозеф Лоузі, а довести до кінця зміг Фолькер Шльондорф, – екранізації першої книги епопеї Пруста “У пошуках втраченого часу”, “Кохання Свана” (1983).

Роль священика у “Місії” (1986) Роланда Жоффе принесла актору номінацію на “Золотий глобус”, а образ аристократа Клауса фон Бюлова, звинуваченого у спробі вбити свою дружину, у “Повороті фортуни” (1990) – премію “Оскар”. На відміну від багатьох лауреатів цієї престижної нагороди, Айронс не поспішав марнувати свій талант у суто комерційний стрічках; одним з не багатьох винятків була роль терориста Грубера у “Міцному горішку-3” (1995). Актора більше цікавили нестандартні проекти, такі, як “М. Баттерфляй” (1993) Дейвіда Кроненберга, “Невловима краса” (1996) Бернардо Бертолуччі та екранізація “Лоліти” Набокова, створена у 1997 р. Едріаном Лайном. Остання картина не вийшла у широкий прокат в США, після чого Айронс вирішив зробити перерву і почекати дійсно гідних запрошень.

На кіноекрани він повернувся у 2000 р. і з того часу регулярно знімається. Серед фільмів, в яких його можна було побачити останнім часом, – [“Царство небесне”->kingdom-of-heaven] (2005), [“Казанова”->casanova] (2005), [“Ерагон”->eragon] (2006). “Зараз я із задоволенням погоджуюсь на невеликі характерні ролі, – пояснює Айронс, – тому що свого часу мало їх зіграв”.