Альфа Дог

Кілька років тому один двадцятирічний телепень на ім’я Джессі Джеймс Голівуд сам собі, як це водиться у підлітків, створив велику проблему в житті – він занадто загрався у гру в “бандитів-жертв”. На превеликий його жаль вона виявилась дуже реальною, і після вбивства Ніка Марковіца, молодшого брата одного свого боржника, йому довелось кидати усі свої спортивні машини та шикарні будинки і тікати в Бразилію, де він працював викладачем англійської мови доки його не знайшла поліція. Затриманий менше року тому Джессі зараз чекає суду, який майже гарантовано винесе йому смертельний вирок – викрадення та вбивство дітей в США дуже не люблять і від наслідків, зазвичай, не рятують ані гроші, ані зв’язки.

А поки поліція бігала за реальним вбивцею, в Голівуді “по гарячим слідам” вже писався сценарій фільму – просто вражаюча оперативність, адже до закриття справи не можна розкривати її обставини навіть в місцевій газеті, тим паче в блокбастері зі світовим прокатом. Власне, мабуть кінематографістам набридло чекати, поки Джессі упіймають – але його спіймали якраз під оголошення прем’єри фільму і за вироком суду її довелось відкласти на рік, змінити імена та деякі обставини. Стрічку назвали “Альфа-дог” – так називають першу собаку в упряжці або вожака зграї, хоча їй пасували б і назви на зразок “Молоді скажені пси” чи “Pulp Fiction для підлітків”. Кримінальна тематика завдяки людям, яким властиво зневажати будь-які закони, практично невичерпна – кожна справа із сейфів правоохоронних органів може слугувати за основу для нового фільму, а подробиці цих справ мають таку життєву реалістичність, якої не вигадає жоден сценарист.

Кілька років тому один двадцятирічний телепень на ім’я Джессі Джеймс Голівуд сам собі, як це водиться у підлітків, створив велику проблему в житті – він занадто загрався у гру в “бандитів-жертв”. На превеликий його жаль вона виявилась дуже реальною, і після вбивства Ніка Марковіца, молодшого брата одного свого боржника, йому довелось кидати усі свої спортивні машини та шикарні будинки і тікати в Бразилію, де він працював викладачем англійської мови доки його не знайшла поліція. Затриманий менше року тому Джессі зараз чекає суду, який майже гарантовано винесе йому смертельний вирок – викрадення та вбивство дітей в США дуже не люблять і від наслідків, зазвичай, не рятують ані гроші, ані зв’язки.

А поки поліція бігала за реальним вбивцею, в Голівуді “по гарячим слідам” вже писався сценарій фільму – просто вражаюча оперативність, адже до закриття справи не можна розкривати її обставини навіть в місцевій газеті, тим паче в блокбастері зі світовим прокатом. Власне, мабуть кінематографістам набридло чекати, поки Джессі упіймають – але його спіймали якраз під оголошення прем’єри фільму і за вироком суду її довелось відкласти на рік, змінити імена та деякі обставини. Стрічку назвали “Альфа-дог” – так називають першу собаку в упряжці або вожака зграї, хоча їй пасували б і назви на зразок “Молоді скажені пси” чи “Pulp Fiction для підлітків”. Кримінальна тематика завдяки людям, яким властиво зневажати будь-які закони, практично невичерпна – кожна справа із сейфів правоохоронних органів може слугувати за основу для нового фільму, а подробиці цих справ мають таку життєву реалістичність, якої не вигадає жоден сценарист.

Саме цією, майже документальною, реалістичністю “Альфа Дог” і бере за душу. Персонажі на зразок Джонні Трулава та його сімейки, яка не могла виховати нікого іншого, крім такого боягузливого виродка, “шісток”, як Елвіс Шмідт – ще більш боягузливих, аніж їх господарі, але смертельно небезпечних, коли їм до рук потрапляє хтось, над ким вони мають хоча б крихту влади, брехливих піжонів типу Френкі Балленбахера, якого дуже добре зіграв співак Джастін Тімберлейк, усіх цих малолітніх покидьків, у яких нема жодної моральної засади в душі, завдяки чому ігри дитячими пістолетиками без перешкод переходять в маніпулювання чужим життям – вони оточують нас звідусіль мало не від народження. Ще в дитячих садках починає вибудовуватись соціальна ієрархія – у когось татко “крутий”, тому він головний, а хтось вважає, що добре бути поруч з головним – і ось мажорчик вже оточений зграйкою шакалів, які за одним його словом розірвуть на шматки кого завгодно. Таке життя і від цього нікуди не втекти – можна лише обрати свою дорогу: бути “головним”, “шакалом”, "жертвою", чи "вовком-одинаком", якого навіть шакали бояться і вважають за потрібне обходити десятою дорогою, а коли і завдавати ударів, то в спину чи по рідним та близьким.

Дві години режисер та сценарист Нік Кассаветіс буде демонструвати, що спільні справи з подібною наволоччю можуть закінчитись лише погано. Сварка за жалюгідну дюжину сотень баксів між приятелями Джонні Трулавом та Джеком Мазурскі, неймовірно гарно зіграного Беном Фостером, що вже грав одного психа без гальм в “Заручнику”, закінчиться трагічно – молодший брат Джека, що випадково підвернувся під руку Джонні, приречений від початку фільму. В цьому немає ніякої таємниці, адже лічильник невпинно відраховує все більші числа від самого початку фільму, і кожна особа, що з’являється в кадрі, для глядача або свідок, або підозрюваний. Чи одна єдина жертва – по-дитячому дурна і несправедливо безглузда.

Здавалося б – скільки доля давала Джонні шансів зупинитись, подумати, повернути назад і все виправити не доводячи до злочинного фіналу. Але ж коли це підлітки у своєму намаганні довести самим собі, які воні дорослі, слухались порад, хай навіть і таких прямих, які давав йому батько, котрий забажав все виправити занадто пізно, про що він і каже на початку фільму. Вони агресивні, неконтрольовані, боягузливі – які завгодно, але не люди, що вміють думати тверезо, тим паче, коли тебе з дитинства привчали до злочинних справ, і ти з молоком матері всмоктав розуміння, що з тобою ніколи нічого поганого не трапиться. Ось ще одна риса фільму, котра робить його таким моторошно правдивим – винні не наркотики чи наркоторговці, не криваві ігри та фільми, не бандитські кліпи та нецензурний реп. Головна проблема – саме в батьках, в їх невмінні та небажанні справді займатись вихованням своїх дітей, зазвичай обмежуючись лише упаданням в дві крайності – або залишати все напризволяще, або влаштовувати тиранію. І ще невідомо, яке з цих двох зол гірше – адже, коли подумати, вирішальну роль в загибелі Зака відіграла саме надтурботлива до істеричності мати, через яку він сам загнав себе у пастку і сидів там до останньої миті. І вона, на відміну від героя Брюса Вілліса, так і не зрозуміла до кінця, в чому була головна помилка її виховання – а може й зрозуміла, і саме тому тричі намагалась себе вбити.

Ще один плюс цього фільму в чіткому визначенні аудиторії. Його не можна дивитись задля розваги, бо він точно не розважальний, він не підійде для витискання сліз чи обгрунтування звинувачень якомусь негативному явищу в житті людського суспільства. Він може бути констатацією реальних фактів, які мають місце в житті. Він може бути хіба що попередженням для тінейджерів, подібних героям стрічки, – але сучасна людина вже не здатна навчитись чомусь не на власних помилках. Він може бути попередженням батькам, у яких діти ще не перейшли ту межу, за якою лише чиясь смерть та відповідне покарання – якщо вони зможуть зробити відповідні висновки. А ще він може бути просто естетично-красивим випробуванням – бо приємне задоволення від споглядання за ходою дитини, яка із зав’язаними очима йде до прірви на свою погибель, навряд чи хтось отримує.

Однак цей фільм варто спробувати подивитись – якщо і не сподобається, то хоч допоможе щось для себе винести. Якщо так трапиться, то загибель Ніка Марковіца може врятує чиєсь життя. Але чомусь більше віриться, що нічого цей фільм не дасть, окрім багатьох слів в інтернеті, впевненості деяких в тому, що вони б в такій ситуації зробили усе безпомилково, та ще кількох спроб нещасної Сюзан Марковіц накласти на себе руки, що вона вже тричі намагалась зробити за час, поки знімався фільм про смерть її сина.

3 коментаря для “Альфа Дог”

  1. Дякую за рецензію – як завжди, на висоті.
    До речі, “Альфа-Дог” корректніше було б перекласти, як “Альфа-самець”.

  2. А ще краще було б “Вожак зграї”, але що поробиш… Добре вже, що хоч не сталося, як з “Чорною жоржиною”.

  3. Найбільше вразила багатогранність образів (жоден персонаж не викликає ані симпатії, ані відрази), реалістичність оповідання, і просто вражаюча гра акторів (наступного дня вже не міг дивитися на Тімберлейка як на співака – перша думка була: йому ж дали довічне :))) Загалом тверда пятірка

Залишити відповідь до VJ Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *