Тому що я так хочу

Батьки і діти – тема така ж невичерпна, як світовий океан, мабуть й буде такою, скільки людей будуть виховувати, тобто намагатись підрівняти дитину під власні стандарти вихователя. Дуже мало хто встигає усвідомити, що настав саме той періоду, коли потрібно зменшувати свій вплив на дитину, даючи їй волю у вирішенні власних проблем – постійно хочеться вирішити все за неї, бо здається, що вона все зробить не так. Тим паче набагато легше керувати кимось, аніж змінювати себе, а вже коли до цього додається криза похилого віку – то тримайтеся міцніше: керувати будуть намагатися і здоровенним чолов’ягою, і жінкою, яка сама вже має дітей, а на будь-які заперечення буде влаштовуватись істерика з криками "я вже нікому не потрібна, пора на цвинтар". А ще коли об’єкт тиранії – молода дівчина, якій, на думку матері, час створювати сім’ю, а необхідної противаги у вигляді батька, який зазвичай не втручається у справи дітей, не існує, то вирватися з цупких обійм стає майже безнадійною справою. Саме така ситуація склалась у Міллі – двоє її сестер вже прилаштовані, а їй поки що не щастить.

Хоч Міллі досить приваблива, але ж і сміється невиховано, і постійно вживає слово-паразит "чудово", і взагалі є особою неврівноваженою, безхарактерною і залежною від думки матері. А у самої матері, Дафни, наближається день, в якому вона розміняє сьомий десяток, про що їй зовсім не хочеться думати – краще зайнятись облаштуванням долі доньки, наприклад через сайт знайомств. Щоправда користуються такими сайтами переважно невдахи, хворі та інші неповноцінні особи, що не гідні її золотої дитини, та й сама дитина все частіше виявляє бажання почати робити помилки самій, а не з материної підказки, але серед купи лузерів таки знайшовся один діамант для доньки – гарний, успішний архітектор. На жаль, Дафна недооцінила симпатичного музику, який спостерігав за співбесідами і також вирішив спробувати свого щастя – майже як у дитячих казках про принцес, принців та свинопасів.

Коли вже зайшла мова про фільм, в якому головними героїнями є три дівчини та їх одинока мати, а головною темою пошук кохання на все життя – потрібно розуміти, що це буде стрічка, яка спрямована на чітко окреслену жіночу аудиторію. Так воно і є – навіть мені, хоч я люблю з дружиною переглядати такого роду фільми, було на сеансі не по собі від враження, яке буває, коли розумієш, що сплутав двері і зайшов до жіночої роздягальні. Якщо мелодрами на зразок "Останнього поцілунку" можна дивитись удвох, то на сеансі "Тому що…" чоловікам робити нема чого в будь-якому випадку.

Втім, як до нього поставляться самі жінки мені теж невідомо, оскільки таких експресивних осіб, як Дафна, особисто я в житті не зустрічав, а більш спокійних людей її півторигодинні вибрики на грані істеричності можуть здатися неприродними і перебільшеними, і зрештою втомити. Особливо якщо зауважити, що проблема батьків та дітей може призводити до кумедних ситуацій лише в підлітковому віці, і то у фантастичних стрічках на зразок "Чумової п’ятниці", коли ж дитині чверть століття – це вже потрібно відносити до розряду драм, бо нічого веселого у намаганні дорослої людини керувати іншою дорослою людиною немає, це я знаю на власному досвіді.

Одним словом з гумором дівчата-сценаристи Карен Хопкінс та Джессі Нельсон, як на мене, перебрали – смішною може бути трохи змінена реальність, а не повна фантастика. Саме тому найбільш веселими виглядають лише окремі ситуації на зразок шукання мобілки в сумочці мами Дафни, а от її поводження з комп’ютерами вже переходить межі жарту і перетворюється на ідіотизм. Галерея недоумків, які прийшли по оголошенню на сайті знайомств – реально і смішно, а от два симпатичних парубка, які чомусь зацікавились ним же – це вже повна фантастика. І так сюжет і носить туди-сюди від смішного реалізму до несмішної фантастики – геть як дівчину в сувенірній крамниці. Чоловічий же вплив автора "Гудзонського яструба" режисера Майкла Лемана відсутній – так само, як неіснуючий батько дівчат, він міг би збалансувати ситуацію, але, очевидно, не зміг  – Джессі Нельсон відома своїм палким бажанням повністю керувати процесом, прямо як її героїня, і вона, мабуть, дістала Майкла до печінок, залишивши йому лише право кричати "Мотор!". Чим, власне, і вбила картину з досить непоганою задумкою, але реалізовану в повній протилежності до правила "що занадто – то не здраво".

В цілому компанії дівчат, яких дістали батьки, звісно, можна досить непогано провести час, якщо його нема куди діти, я бачив на сеансі навіть двох бабусь, які прийшли разом – мабуть переймати досвід. Тим паче, що на цьому тижні нічого цікавішого в кінотеатрах нема. Якщо ж компанії нема, чи батьки не дістали – то краще переглянути вдома на ДВД щось за власним смаком, аніж спостерігати, як колишня красуня Кей з "Хрещеного батька" шукає другий шанс в кіно, впадаючи в старечу істеричність, круто замішану на проблемах з сексом в період клімаксу. Не дуже приємне видовище.