Параноя

Чергова спроба зняти трилер “під Хічкока” – цього разу її можна характеризувати як “Вікно у двір” для підлітків.

“Чорна ” іронія маестро над людьми, яких об’єднує бажання пошпигувати за іншими, поспостерігати чи навіть втрутитись у чуже особисте життя, тут замінюється легким “трилом”, набором комічних ситуацій і певною дозою підліткової романтики. До цього додані також драматичні нотки (загибель батька героя на початку) і досить привабливі образи центральних персонажів, тому вийшло далеко не найгірше з того, що можна було отримати. Жанри змішані у підходящих пропорціях, і лише коли в повну силу з них вступає власне трилер, фільм починає погіршуватись.

Хоча в сценарії роль підозрілого сусіда написано так, що до самого фіналу повинні залишатись сумніви, маніяк він чи ні, актор Дейвід Морз та режисер дають на центральне питання фільму позитивну відповідь у той момент, коли сусід починає спілкуватись з героями: не роблячи нібито нічого по-справжньому зловісного, персонаж Морза надто очевидно залякує своїх юних переслідувачів, і легкість, з якою він вираховує усіх “шпигунів”, підтверджує, що він якраз у першу чергу жертва параної, про яку так любить поговорити. У фіналі ж він починає поводитись зовсім безглуздо, переходячи до відвертої агресії тоді, коли відвів від себе майже всі підозри. До цього додаються багато разів висміяні штампи, коли герой, вдаривши маніяка по голові, тікає, перечіплюючись на кожному кроці, і десь ховається, поки псих приходить до тями.

Якщо ж відкинути ці слабкі моменти чи поставитись до них терпимо, можна цілком отримати задоволення від непогано зіграного легкого молодіжного трилера, який, без сумніву, посприяє швидкому здобуттю зоряного статусу головним виконавцем Шиа Ле Боуфом.