Лора Лінні

“Багато акторів скаржаться, що немає ролей, – каже Лора Лінні (Laura Linney / Лора Линни). – Це не зовсім так. Ролі є, тільки за них тобі багато не заплатять. Мені здається, що я отримую ці ролі, тому що продюсери й режисери знають: якщо роль добра, я буду працювати і за невелику суму”. Такий підхід, звичайно, не забезпечив актрисі статус суперзірки, натомість вона регулярно з’являється на екранах і має на своєму рахунку дві номінації на “Оскар”.

Лора Лінні народилась у Нью-Йорку 5 лютого 1964 р. Її батько Ромулус Лінні був поважним драматургом. Батьки Лори розлучилися, коли їй було шість місяців. Завдяки роботі її батька Лінні ще в дитинстві проводила багато часу у театрі. “Я росла в авторській сім’ї, і це вплинуло на мою акторську кар’єру, – розповідає акторка. – Я не імпровізую, бо надто сильно поважаю зусилля сценариста. Я можу сперечатися і обговорювати сценарій на репетиціях чи на ранніх стадіях проекту, але не тоді, коли сцени затверджено”.

Після закінчення підготовчої школи у штаті Массачусетс Лінні почала брати участь у багатьох бродвейських постановках, зокрема “Чайка” та “Шість ступенів відчуження”. У кіно вона дебютувала у 1992 р. маленькою роллю викладачки у драмі “Масло Лоренцо” з Ніком Нолтом та Сюзан Сарандон. Наступного року Лора знялась у картинах “Дейв” та “Пошук Боббі Фішера”. 1994 та 1995 роки були для неї не найкращими, через відносні невдачі стрічок “Останній танець долі” (1994) та “Конго” (1995), і змусили її переглянути свої погляди на власну кар’єру. У “Первісному страху” (1996) актриса виконала другорядну роль юриста, але залишилась у тіні [Річарда Гіра->richard-gere] і особливо [Едварда Нортона->edward-norton]. Клінт Іствуд, на якого справили враження театральні роботи Лінні, дав їй роль дочки головного героя у трилері “Абсолютна влада” (1997), а наступного року Лора зіграла “фальшиву” дружину героя [Джима Керрі->jim-carrey] у “Шоу Трумена” (1998) Пітера Уїра.

Усі ці більш-менш вдалі ролі затьмарила робота акторки у стрічці “Можеш на мене покластися” (2000), режисерському дебюті драматурга Кеннета Лонергана. Дебютант не міг запропонувати Лінні більше 10 тисяч доларів – дуже смішний за голлівудськими мірками гонорар. Однак Лора погодилась, бо їй подобались п’єси Лонергана. Ця роль принесла їй першу номінацію на “Оскар”.

Другу номінацію від Кіноакадемії (цього разу за найкращу жіночу роль другого плану) актриса заробила за гру у “Кінсі” Білла Кондона, біографічній драмі про життя і працю відомого дослідника сексуальних проблем. Робота над цим проектом тривала чотири роки. “Студії не бажають робити такі фільми, – пояснює Лінні. – Фінансування розвалюється, і хоча це чудові сценарії з чудовими режисерами, нікого це не цікавить. Залишається тільки сподіватись і чекати, що проект зрушить з мертвої точки”.

Акторка запевняє, що в обох випадках точно знала, що “Оскара” не отримає, тому була найщасливішою номінанткою у залі: “Було дуже кумедно спостерігати, як інші хвилюються, тому що вони знали, що у них шанс є”.

У минулорічній політичній сатирі Баррі Левінсона [“Людина року”->man-of-the-year] Лінні зіграла талановиту програмістку, у яку закохується популярний сатирик і кандидат у президенти США ([Робін Вільямс->robin-williams]), а зараз її можна побачити в ролі вкрай заклопотаної байдикуванням матусі в [“Щоденниках няні”->nannys-diaries].