Шон Пенн

Нагородження Шона Пенна (Sean Penn / Шон Пенн) премією Кіноакадемії було водночас закономірністю і несподіванкою. Найпрестижнішу у світі кіно нагороду він заслужив давно, створивши галерею блискучих екранних образів і здобувши репутацію людини, котра, як висловився один з критиків, може геніально зіграти навіть телеграфний стовп. Однак Пенн зневажає Голлівуд та сучасний американський кінематограф. Його бунтарство аж ніяк не є рекламним трюком: свої слова він підтверджує на практиці, абсолютно ігноруючи блокбастери і віддаючи перевагу незалежним фільмам, на яких багато не заробиш. «Я не маю нічого проти жанрового кіно, – стверджує актор. – Я продовжую читати сценарії бойовиків, сподіваючись, що знайду серед них нового «Французького зв’язкового», але нічого подібного. Це безглузді сюжети, немовби вигадані дітьми, які не дограли в іграшкові пістолети».

Шон Пенн народився 17 серпня 1960 р. у Бербенку (штат Каліфорнія). Його батько був телережисером, мати – театральною актрисою. У дитинстві Шон та його брат Кріс товаришували з Чарлі Шином і Еміліо Естевесом, які жили у сусідньому будинку; їх улюбленими зайняттями були серфінг та зйомки любительською відеокамерою. Шона цікавила кар’єра юриста, проте потім інтерес до лицедійства переміг, і юнак записався на курси акторської майстерності Пеггі Ф’юрі.

Після кількох другорядних ролей у телесеріалах 19-річний Пенн дебютував на нью-йоркській театральній сцені. У кіно його першою роботою була роль новобранця військової школи у «Кадетах» (1981) Гарольда Беккера. Шон досить швидко став одним з найвідоміших молодих акторів Голлівуду, знімаючись у комедіях («Швидкі часи у школі Ріджмонт», «Шанхайський сюрприз»), мелодрамах («Наввипередки з Місяцем») та кримінальних драмах («Погані хлопці», «Впритул», «Кольори»). Однак шлюб і скандальне розлучення з Мадонною перетворили актора на персонажа бульварної хроніки: обурений втручанням преси у своє приватне життя Пенн не жартував, стріляючи з пістолета у гелікоптери з папарацци, що кружляли навколо його будинку. Минуло кілька років, перш ніж про Шона знову почали говорити як про талановитого актора, а не як про колишнього чоловіка Мадонни.

У другій половині 90-х кар’єра Пенна знову пішла вгору: одну за одною він зіграв чудові ролі у картинах «Мрець іде» Тіма Роббінса (приз Берлінського фестивалю і номінація на «Оскар»), «Вона чарівна» Ніка Кассаветеса (премія Каннського фестивалю), «Розворот» Олівера Стоуна, «Тонка червона лінія» Теренса Маліка, «Солодкий та гидкий» Вуді Аллена (номінація на «Оскар»), [«Я – Сем»->i-am-sam] Джессі Нелсон (номінація на «Оскар»). Шон також кілька разів брався за режисуру, створивши стрічки «Індіанець, що біжить» (1991), «Постовий на перехресті» (1996), [«Обіцянка»->pledge] (2001).

«Ми з Голлівудом намагаємось не помічати один одного. На щастя, мене залишили у спокої і студії, і репортери», – казав Пенн у 2002 р., скаржачись на відсутність добрих ролей та сценаріїв. Проте [«Таємнича ріка»->mystic-river] [Клінта Іствуда->clint-eastwood] довела, що «фабрика мрій» все ще може запропонувати актору матеріал, гідний його таланту. «Оскар», отриманий Шоном Пенном за цей фільм, є нагородою не тільки за бездоганно зіграну складну роль, а й за нонконформізм актора, його безкомпромісність у мистецтві і вірність своїм переконанням.