Астерікс на Олімпійських іграх

Нашвидку перекладений і переозвучений Олімпієць-Астерікс нарешті вийшов на наші екрани – і непогано звучить, варто було кілька тижнів почекати.

ast

Існують франчізи, які мають бути виконані в одному стилі, і в них змінювати коня, тобто режисера, не варто: можна навести безліч прикладів різної якості – це і друга трилогія “Зоряних війн”, і “Людина-павук”, і новий кіносеріал про Бетмена, який розпочав “Початком” Кріс Нолан. Інші ж важко уявити без того, що привнесли в них режисери різні: наприклад “Чужі” – це чотири різні фільми з несхожими стилями, зняті талановитими режисерами, хоч і з різним успіхом. До тієї ж категорії належить “Астерікс”. Першу частину зняв Клод Зіді – вийшло те щоб погано, але спробуйте уявити, що було б, якби нині ми змушені були б дивитись третій фільм у тому ж самому стилі. Отож бо. Натомість друга частина вийшла зовсім іншою – майже безсюжетний капусник, з безкінечними пародіями і жартами на усі можливі теми. Третя ж – повернення до більш традиційної форми, з чітким сюжетом, хоча на першу вона не дуже схожа.

ast

Новий фільм, новий погляд – і новий Цезар: в усіх трьох “Астеріксах” вони дуже різні, і, слід визнати, у цьому плані третій затикає за пояс попередніх. У виконанні Делона, живої легенди кіно, Гай Юлій вийшов водночас смішним і величним, самозакоханим і по-справжньому сильним як особистість. На відміну від деяких американських акторів того ж віку і не меншого таланту, Делон навіть у подібному балаганному фільмі не вдається до дешевих гегів і викривлянь: його роль вимагає лише магію екранної присутності, а цього кумиру кількох поколінь не позичати.

Третій фільм також має нового Астерікса – молодшого і жвавішого, ніж Крістіан Клав’є. Напевно, можна сказати, що картині це теж пішло на користь. Депардьє в ролі Обелікса… він, фактично, єдине, що об’єднує фільми кіносеріалу, і він без особливих складностей знаходить своє місце у кожному з них, але не можна сказати, що він грає у якомусь із них дуже важливу роль. У даному випадку усіх “галів” на голову переграє Пульворде у ролі Брута: його персонаж водночас кумедний, жалюгідний і підлий, наче змія. Зазвичай комедіанти будують собі маску на поєднанні рис темних і світлих, і лише дехто (найяскравіший приклад – Луї Де Фюнес) наважується зовсім відмовитись від позитиву. Пульворде зробив це, і з успіхом.

ast

Декорації і трюки вражають, а от якість гумору – далеко не завжди. Можливо, змусити Делона вголос згадувати на екрані свої знамениті ролі для когось і смішно, але такий гумор здається досить вимученим. Не настільки очевидною і тому смішнішою є спроба спародіювати одну з найвідоміших ролей Депардьє – Сірано де Бержерака. Найбільш смішний матеріал дістався Пульворде – але й він далеко не завжди може по-справжньому розсмішити. Втім, для одноразового перегляду стрічка все одно цілком придатна – але тільки на великому екрані.

2 коментаря для “Астерікс на Олімпійських іграх”

  1. Соглашусь со всем, кроме того, что этот Астерикс лучше. Мне кажется, что лицо, да и игра прошлого Астерикса была уровнем выше и максимально подходила данному герою.
    Делон – лучший, получил истинное наслаждение наблюдая за его игрой.

Залишити відповідь до Грек Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *