Приємно, коли Голлівуд все ще підкидує сюрпризи – дрібненькі, але несподівані. Чого можна було чекати від третього “Періоду” після нудного другого? Того ж, чого й від жахливого третього “Шрека” (принаймні там друга частина була цікавою), тільки гірше. Аж ніяк: “Льодовиковий період-3” – джерело приємних емоцій майже від початку і до кінця.
Про одну з причин покращення всі знали задовго до прем’єри завдяки трейлерам: білка знайшла білку. Дійсно, подумав автор, використання не однієї білки, яка полює на горіх, а двох білок, що полюють на горіх, – це прорив у сучасному розважальному кіно. Але, попри початковий сарказм, вийшло насправді добре – в якості додаткової сюжетної лінії, яка триває десь 20% екранного часу. Скрет і його зеленоока подружка за свій скромний екранний час розіграли щось таке, з одного боку, банальне, а з іншого, життєве, і остаточний (насправді не остаточний) вибір щуробілки дійсно може навіяти бажання написати довгий філософський трактат про шлях людини у житті і його зв’язок-протиріччя зі шлюбом. Але оскільки такий трактат – справа серйозна, а завтра буде інше кіно, то він з ходу потрапляє у ряд справ, яким не судилося (та й не треба).
Плюс у тому, що цього разу сценаристи здогадались, що треба робити з головною сюжетною лінією – тобто тією, що без білок. Вигадали гідні ролі для усіх інших персонажів, не завжди великі, проте такі, які дозволяють продемонструвати хоч якийсь новий аспект образу. Хіба що лінивець, як завжди, дратує, а його лінія – варіація того, що було у “Шреку”, але це незначний недолік. Може викликати скепсис центральна ідея – занурити персонажів у “Загублений світ” – як занадто проста й очевидна у плані візуального оформлення (тиранозаври Спілберга і все таке). Але саме тоді, коли картина, здається, готова зануритися в банальність, на глядачів чекає хід, тобто персонаж, який рятує все шоу.
Можливо, сценаристи насправді не хотіли додавати своєму новому характеру рис знаменитого персонажу Джонні Деппа, але одноокий авантюрист і мисливець на динозаврів Бак, “суперкуниця”, як його називають оточуючі, дійсно схожий на Джека-Горобця у його найкращі моменти. Такі речі рідко трапляються випадково – найчастіше кажуть, що щось таке було в повітрі. Бак, залишаючись у межах героя кіно родинного перегляду, бере у Горобця все те краще, що може – зухвалість, гумор, божевілля, але при цьому він може у межах саме цього жанру відкинути типово людські обмеження і перейти на рівень інший – анекдотично-героїчний, коли кумедність подвигів не перекреслює їх вагу.
Автори “Періоду-3” змогли створити справді цікавого персонажа, який залишається вірним собі до кінця, але у наступній частині його швидше за все знайдуть спосіб повернути: “фабрика мрій” – не те місце, де за так гублять гідні ідеї.