Зрозуміти, чому саме це “щось” стало найбільш очікуваним фільмом року для більшості глядачів, дуже складно. Звичайно, були популярні у певної категорії читачок романи, був перший фільм, який багатьом сподобався, і все ж таки, те, що зараз відбувається навколо “Місяця”, нагадує божевілля.
Чи має взагалі право на існування жанр “вампірський дамський роман”? Певні глядачки й читачки вже давно проголосували “за” своїм доларом чи гривнею. Щодо решти, тих, хто, навіть не бачивши [“Сутінки”->twilight], прийшли на сеанс тому, що їм сказали, що це головний фільм року, – на них чекає розчарування. Стрічка надзвичайно нудна, затягнута, з недостатньо продуманим сценарієм (більшу частину екранного часу нічого не відбувається взагалі), мінімумом дії і акторським ансамблем, з якого працює у кращому випадку половина.
Слід визнати, що є непогані моменти. Добре вийшла вампірська “чоловіча розмова”, яка відбувається ближче до фіналу. Досить ефектні фокуси виробляють перевертні, хоча самих вовчиків намалювали не дуже якісно: вони виглядають зовсім неприродно, до того ж автори фільму ігнорують одне з головних правил картин про цей різновид монстрів – показати довге, болісне й видовищне перетворення людини на вовкулаку (у “Місяці” перетворення триває одну секунду – моргнеш і не побачиш). Вольтурі виглядають більш-менш цікаво, особливо голова клану у виконанні Майкла Шина і юна садисточка з чарівним поглядом, яку зіграла Дакота Фаннінг, – на жаль, у цих двох замало екранного часу.
Екранний час взагалі у цій стрічці використано вкрай бездарно. Зрозуміло, що у книзі Маєр могла приділяти скільки завгодно сторінок опису того, як саме страждає Белла за коханим, але для фільму слід було підшукати щось жвавіше. Виразного конфлікту в сюжеті немає взагалі, персонажі з’являються на екрані і зникають з нього з ефектом кіл на воді, і не буде великим спойлером сказати, що у фіналі герої повертаються, фактично, до тієї точки, з якої фільм починався. Заради чого ж було усе те, що між початковими і фінальними титрами? А деякі сцени (наприклад, та, де Белла рятує коханого в останній момент) самі просяться у чергове “Дуже страшне кіно”, і в них навіть не доведеться майже нічого міняти.
Що ж до головних персонажів, то чим менше на екрані [Паттінсона->robert-pattinson], тим краще – у другій частині саги його герой став ще менш живим, наблизившись майже до рівня манекену, і не тільки через колір шкіри. [Крістен Стюарт->kristen-stewart] сприймається краще, але у неї, як і раніше, переконливіше виходить грати мовчазну замкнутість, ніж велике кохання. Не буде великим перебільшенням сказати, що фільм вкрав Тейлор Лотнер, який дійсно щось грав, незважаючи на те, що його герой не далеко відійшов від солоденько-ідеального Едварда, а режисер всіляко намагався звести роль до стрибків і демонстрації м’язів.
Підсумок: дуже слабкий сіквел не надто вдалого фільму, але цей факт зовсім не свідчить про те, що “сутінкове” божевілля швидко закінчиться. Побачимо, триватиме воно довше, ніж, наприклад, “матричне”, чи ні.
та так – для перегляду з дівчиною кіно підходить, не напрягає, є динамічні моменти з собачками – так 4-очка, бо ляпи та нестиковки там звичайно трапляються….зал дійсно сприймав то місцями як комедію на мелодраматичних моментах