Знаменитий твір Керролла – дуже невдячний матеріал для екранізації. Перша проблема – фантастичні істоти і трансформації, які ще років двадцять тому гідно показати в кіно було неможливо (можна було, звичайно, передягти актора котом і примусити посміхатись, але ж ефект все одно ніякий). Друга проблема – відсутність виразної фабули з чітким конфліктом: Аліса просто зустрічає різних персонажів, розмовляє з ними, дивується. Є ще кілька дрібніших труднощів, але ці дві проблеми основні. Чи вдалося вирішити їх Тіму Бертону?

Аліса в країні чудес

Першу для нього порішав прогрес у сучасних кінотехнологіях: 3D, спецефекти, комп’ютерна графіка, техніка “захоплення руху” створили справжню країну чудес Керролла, без обману, без людей у костюмах тварин. В історії кіно ще не було такого Чеширського Кота, такого Березневого Зайця, і те саме можна сказати про всіх інших чудернацьких персонажів.

Рішення другої проблеми вдалим назвати не можна. Використали найбанальнішу голлівудську заготовку – революцію в захопленій силами зла країні. Любить “фабрика мрій” революції, як і ЦРУ, нічого з цим не зробиш. Робив революцію Робін Гуд у виконанні Кевіна Костнера, у майбутньому її організовував герой “Машини часу”, і таких прикладів безліч, навіть на рахунку Бертона є один – “Планета мавп”. Не те щоб ця формула ніколи не спрацьовувала, але ж не у філософській казці! Дивовижно, як з такої багатої на фантазію книжки вийшов настільки бідний на ту ж саму фантазію фільм – усе вираховується після перших двадцяти хвилин перегляду, а поділом на добрих і злих більшість персонажів Керролла (яких у книзі ніяк не можна було назвати ні добрими, ні злими), фактично, кастрували. І якщо рішення зробити героїню значно дорослішою ще сприймається більш-менш (переважно через непоганий вибір головної виконавиці), то останні десять хвилин картини всерйоз змушують мріяти про смертний вирок для дуже поганих сценаристів.

Аліса в країні чудес

Стрічка ніби чомусь вчить, причому з сильним феміністичним присмаком (ніби його не вистачає у нефантастичних фільмах – 70-ті давно закінчились), однак саме в ідеологічному плані парадоксально зраджує сама себе, і щоб цього не помітити, треба заплющити очі і вуха. Картина з усіх сил прагне продемонструвати на прикладі головної героїні, що рішення треба приймати самостійно, не піддаючись тиску оточуючих, - але ж врешті-решт вона “приймає” саме те рішення, яке їй намалювали на хвилині двадцятій фільму і до якого настирливо підштовхували увесь екранний час. Книжка, яка вчить дітей (і дорослих) думати нестандартно, стала фільмом з набором найстандартніших голлівудських штампів; керроллівський лабіринт логіки і фантазії став коридором з одним виходом назовні: куди б героїня не тікала, їй пхають під ніс меч і обов’язок (Нео, ну ти ж Обраний… – Добре, дістали!).

Подібний підхід залишив у фільмі не так вже й багато місця для цікавого акторства. Алісу, як вже було сказано, підібрали непогану: у Мії Васіковської небагато спільного зі стандартною кінокралечкою, і в ній відчувається потенціал, який може розкритися у фільмі з більш серйозною тематикою. На решту акторів чекала неможлива місія: їм треба було грати керроллівське математично прораховане божевілля у простому, як двері, сценарії. В результаті більшість з них карикатурно переграла. Якщо Бонем-Картер у ролі Червоної Королеви ще тримається, то Гетевей у ролі Білої – голову геть.

Аліса в країні чудес

Мабуть, жоден любитель кіно не здивується, дізнавшись, кого саме в “Алісі” грає Депп, і так само кожен вгадає (приблизно), як саме він його грає, ще до перегляду – на жаль. Чудернацькі костюми, перуки, багато божевільних поглядів, особлива манера рухатись – і багато екранного часу, який, власне, цим переліченим і заповнюється. Жодних сюрпризів. Був би це персонаж епізодичний, як в першоджерелі, – не виникало б ніяких претензій. Але робити з нього мало не головного героя, до того ж палкого революціонера (з помаранчевим волоссям!), який розмахує мечем, – це те саме, що зраджувати персонаж, його природу. Він мав бути вайлд-кард, а став таким самим передбачуваним і одновимірним, як увесь цей витвір. Навіть його майже-пейрінг з Алісою не довели до логічного кінця – хоч було б за що запам’ятати цю постановку.

Підсумок: бездоганна з технічної точки зору, але безнадійна зі сценарної, псевдо-екранізація чудової книги. Всерйоз захоплюватись нею зможуть хіба що найбільші прихильники Бертона і Деппа, але у них теж язик не повернеться назвати “Алісу” їх найкращою роботою.

Коментарі (3) на запис “Аліса в країні чудес”

  1. Vs пише:

    цікаві і оригінальні персонажі але чомусь було нудно і як писав автор статті – передбачувано, а останню сцену коли аліса вернулася у наш світ і давала кожному свої настанови -я взагалі не поняв – якось не в тему

  2. Оксана пише:

    Це все ж таки казка,не треба шукати в ній якісь глобальні соціальні проблеми, можна просто насолоджуватись Країною Чудес.І, до речі, можливо, Біла Королева тому і є дещо комічною, бо не така вона вже біла і пухнаста…А мені все сподобалось.Але як то кажуть: “На колір і смак товариш не всяк”.

  3. Leens пише:

    Ще один Фільм з ряду фантастики, Сюжет фільма не поганий, але якось нудновато. А взагалы фільм вище середнього

Залиште коментар