Зовсім не шаямаланівський жанр, зовсім не шаямаланівський фільм. Пацієнт швидше мертвий, ніж живий, з представлених у фільмі стихій його найкраще порівняти з землею: як не намагаєшся захиститись нею від вогню критики, фінал битви відомий заздалегідь.
Велике питання, чи можна взагалі зробити щось путнє з подібним сценарієм і матеріалом. Екранізувати мультсеріал, причому багатьма улюблений і з чіткою міфологією, – невдячна справа: половину сюжетних ліній доводиться викидати, кількість персонажів зводити до мінімуму або просто не пояснювати, хто є хто. Час від часу сюжет провисає, особливо на початку, а інколи летить вперед, забуваючи про персонажів. Принц Зуко, наприклад, весь час несподівано ввалюється до фільму і миттєво зникає з нього. Особливо велика діра – його доля після порятунку Анга в середині картини. Образ, до речі, непростий (очевидно, що це швидше потенційний союзник, ніж ворог), і [Патель->dev-patel] грає його енергійно, але цей фільм він не рятує.
Міфологія начебто й непогана і головою продумана (недаремно мультсеріал користувався популярністю), але бракує у кожному таборі чогось, що би змусило глядача жбурляти (хоча б уявні) камінці в екран на їхній захист. Емоційного рівня навіть найслабших битв “Володаря перснів” немає й близько. Можливо, даремно зробили ставку майже повністю на зелену молодь, яка грає слабенько і далеко не вся потрібна у кадрі (без брата водяної дівчинки можна було цілком обійтись – він навіть на роль комічного ідіота не підходить, надто одноманітний). Напевно, слід було використати хоча б когось із перевірених часом, відомих загалу акторів, які б надали ваги “водичці” на екрані.
Підсумок: слабенький блокбастер, який розчаровує і майже ніяких вражень не залишає. Багато дітей, які виконують простенькі тао із дуже серйозним виразом обличчя, і дуже мало ознак епічності, властивих справжній міфологічній оповіді. Бажання побачити продовження – 30%, чисто за рахунок обіцяних розбірок героя Пателя з іншими членами його ж сімейства.
1 коментар для “Останній повелитель стихій”