Мачете

Нарешті – кіно, гідне звання найкращого фільму року.

machete_1.jpg

Звичайно, такі слова – невелике перебільшення. Проте це “щось” – дійсно живе та енергійне, на відміну від численних мертвонароджених блокбастерів. Головне у даному випадку – це вибір матеріалу і абсурдистський підхід до нього. Матеріал – звичайно ж, бойовик класу “Б”, але у нього теж багато облич. В “Мачете” помітні ознаки стрічок про помсту з [Чарлзом Бронсоном->charles-bronson], хек-слешів з ріками крові і особливо блексплойтекшнів – саме у останніх позичили намагання висловлюватися про болючі проблеми на кшталт расизму, в даному випадку про його антимексиканський різновид. Однак знято усе так гіперболічно (від реплік Мачете до кількості зрізаних їм голів) і самоіронічно, що іноді картина навіть перетинає межу, що відділяє її від чистої пародії – наприклад, у фіналі, де стріляють геть усі, в тому числі [Ліндзі Лохан->lindsey-lohan] в одязі черниці.

machete_3.jpg

З іншого боку, не можна не помітити, що [Родрігес->robert-rodriges] для свого “бешника” зібрав такий акторський склад, якому позаздрить будь-який літній блокбастер. Та й сюжету накручено стільки, скільки у дешевих бойовиках не було ніколи, і це ж стосується кількості персонажів. Дві зовсім різні головні героїні, чотири головних лиходії, у кожного з яких свій різновид зла, і безліч персонажів другого плану – це перебір для класу “Б”, де завжди були герой, його подружка для постільних сцен, його ворог та армія безликих помічників ворога. Плюс це чи мінус – важко сказати. З одного боку, увесь цей нарід краде екранний час у харизматичного і гіперкрутого Трехо, а з іншого – дивитися прямолінійний мексиканський блексплойтекшн з однією сюжетною лінією і одним Трехо було б важкувато, навіть із самоіронічним підходом.

Все ж таки не будемо казати нічого поганого про Трехо, бо у цьому фільмі він найкращий – така собі мексиканська суміш Сталлоне і Бронсона з галонами крутизни. Один з головних жартів фільму – його магнетична дія на усіх дівчат без винятку, але тут є одне зауваження. Коли подібний “магніт” намагається зображувати, наприклад, Адам Сендлер, це жарт жалюгідний і безглуздий. Трехо теж викликає посмішку, але це вже жарт розумний: грубий м’язистий мексиканець, який із лісу вийшов, – це ніби потаємна мрія емансипованих американських представниць слабкої статі, які вже стомилися і від власної незалежності, і від своїх чоловіків-яппі.

machete_2.jpg

Щодо інших акторів, [Мішель Родрігес->michelle-rodrigues] та Чіч Марін грають у ту саму гру, що й Трехо, і не без успіху. У [Джессіки Альби->jessica-alba] персонаж більш прямолінійний, без закладеного у ньому жарту, тому матеріал у неї менш виграшний, однак комусь потрібно було привнести у цинічно-жартівливу атмосферу трохи щирості, щоб дотриматись необхідного балансу. Альбі це цілком вдалося, не кажучи вже про те, що виглядає вона тут чудово. Як не дивно, з Сігала вийшов якісний лиходій, якому навіть є що сказати, – хоча хвалити за це треба у першу чергу не його, а Родрігеса. А давно забутий Джефф Фейхі, фактично, затьмарює тут двох інших поганих хлопців, [Де Ніро->robert-de-niro] та [Дона Джонсона->don-johnson] – от їх ролі можна було зробити значно цікавішими або просто поєднати їх в одного персонажа.

Підсумок: енергійне і веселе кіно, яке точно знає, чим воно є, і не намагається бути нічим іншим. Судячи з реакції глядачів (гучніше за всіх сміялись дівчата), цілком підходить для усіх категорій відвідувачів кінотеатру, серед яких, звичайно, немає черниць і вчителів етики.

1 коментар для “Мачете”

Залишити відповідь до Vs Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *