Соціальна мережа

Стрічка, яка мало нагадує типовий байопік. З одного боку, йдеться про людей зовсім молодих, далеких від підбиття підсумків свого життєвого шляху, а з іншого – який сенс буде розповідати про них років через 30, коли їм на зміну прийдуть інші, теж молоді, успішні й шустрі?

Це реалії нашого часу – те, що беззаперечним мільярдером стає не той, хто вигадав нові ліки чи нову зброю (хоча у цих двох категорій теж все дуже непогано – у США принаймні), а той, хто створив новий модний сайт. Як і те, що з самого початку судиться йому бути каліфом на півдюжини років максимум, бо далі з’являться нові сайти й нові моди. І те, що ті, хто звик обходитися без Інтернету або просто зокрема без “соціальних мереж”, ніколи не дізнаються, що ж створив цей молодик, – просто тому, що ніколи не відчують у його дітищі необхідності.

Але зараз інтерес до фільму беззаперечний, і навіть цікаво, чи породить він новий різновид байопиків або навіть кілька – про сучасних молодих мільярдерів (“нові гроші”, як кажуть американці), про Інтернет-кудесників, про людей, які прославилися менш ніж десятиліття тому.

Для Фінчера це не дуже типовий матеріал, проте режисер відпрацював його на відмінно, перетворивши стрічку, яка мала багато шансів стати нудною, на видовище досить цікаве. Звичайно, він зробив річ єдину правильну для такої тематики – зосередився не на технічних чи комерційних деталях механізмів досягнення успіху, а на характерах героїв. Не можна й не сказати про дозу несподіваного у такій картині і тому “прихованого” гумору: наприклад, значна його частина будується навколо “веслярів”, які для головного героя (і авторів) є уособленням кола людей, які звикли, що успіх сам приходить до них – завдяки старанням батьків, друзів, усіх, кого можна використати. Коли вони самі опиняються у числі використаних, вони, підказує логіка фільму, отримують саме те, що заслужили.

Марк Закерберг, чи Цукерберг, не важливо, який, згідно з багатьма свідченнями, використовував усіх, кого міг, на шляху до успіху, вийшов у стрічці особистістю мало не позитивною – складною, але плюсів точно не менше, ніж мінусів. Як і будь-яка людина, він злиться, але не відкладає дрібну помсту у довгий ящик; він використовує інших і прагне успіху, проте грошима не цікавиться – для нього успіх пов’язаний у більшій мірі з самореалізацією і загальним визнанням, а не з добробутом. У порівнянні з “пацанчиками”, метушливим і безпорадним Едуардо та більш досвідченим, але теж безпорадним у складних ситуаціях Шоном Паркером, Марк у виконанні [Айзенберга->jesse-eisenberg] справляє враження дорослого чоловіка – молодого, але такого, який знає, що робить, і знає собі ціну.

З акторським складом фільму у більшості випадків пощастило. Якщо Едуардо, попри старання Ендрю Гарфілда, стовідсотково переконливим назвати не можна, то Шон Паркер [Тімберлейка->justin-timberlake] проходить на ура – один з тих пройдисвітів з білозубою посмішкою, які завжди проскакують на червоне світло на життєвих перехрестях, які примудряються, не маючи ні гроша в кишені, влаштувати ділову зустріч з мільйонером. При цьому актор анітрохи не боїться показувати справжню ціну подібного типажу, попри зовнішній блиск акцентуючи риси егоїстичні і просто інфантильні. Можна згадати багатьох персонажів другорядних та епізодичних, у першу чергу давню подругу Марка у виконанні [Руні Мара->rooney-mara], ніби уособлення іншого, чужого для нього світогляду. Те, що цей символ втраченого через багато років все ще переслідує героя, ще раз підкреслює, що автори насправді намагаються подати центральний персонаж зі значною дозою симпатії.

Підсумок: зразок цікавого кіно, що не належить до відверто розважальних жанрів. Піднімається багато важливих питань – від ціни дружби у світі великих грошей до елементарної етики спілкування в Інтернеті. Хороший рівень режисури та акторських робіт порадує кожного кіномана, хоча тим, хто не знає, що таке Інтернет, все ж таки буде менш цікаво, ніж іншим.