Мюзиклів нині виходить на екрани настільки мало, що кожен більш-менш бюджетний намагаються видати за подію. Слід відразу сказати: “Бурлеск” – не подія, про “Оскари” тут мови бути не може, хіба що за музику й пісню.
За рівнем сюжету і сценарію виникають порівняння зовсім не з “Чикаго”, не кажучи про дійсно значні твори жанру, а з так званою “стрічкою Люка Бессона”, яку у нас називали “Дансер”. Чергова Попелюшка, незла, але пробивна, у якої врешті-решт все буде гаразд і з кар’єрою, і з особистим життям (який був спойлер…). Драматична інтрига, якщо це так можна назвати, видихається у ту мить, коли героїня починає співати… і миттєво стає зіркою клубу і загальною улюбленицею. Те, що її суперниці співати не вміють взагалі, значно спрощує їй життя – аж занадто. Другу половину фільму витримати відверто важко – не музичні номери, а екранні хвилини без музики, коли героїня дуже нудно з’ясовує стосунки з потенційним коханим або коли власниця клубу не менш нудно бореться за справу свого життя: сцени без танців і пісень майже повністю безпомічні. Фінальний номер – слабенька компенсація, варта очікування лише тому, що за квиток вже заплачено.
З акторського боку – жодних сюрпризів: нормальний середній рівень у [Шер->cher] та [Стенлі Туччі->stanley-tucci] (його персонаж, кумедний гей, розважав би набагато краще, якби у нього не було кількох сотень попередників у фільмах останніх десятиліть), ніякий – у Агілери і Жиганде. І незважаючи на те, що майже всі музичні номери дістались Агілері, Шер легко переграла її і на цьому фронті, бо її дві пісні запам’ятовуються набагато краще. Крістен Белл грає трохи краще за Агілеру, але стервочка з неї вийшла не дуже якісна: імідж хорошої дівчинки на лобі написаний, та й нічого по-справжньому поганого її героїня у кадрі не робить. Інші персонажі – ще більш відверті меблі, особливо дорогий диван, який безуспішно претендує на роль бойфренда героїні.
Підсумок: часом яскраві, часом середні музичні номери у виконанні зірок різних поколінь – єдине, що варте уваги у цій розрекламованій картині. На те, щоб підтримувати інтерес до повнометражного фільму, їх, на жаль, не вистачає.