Початковий код

Сучасні фільми про подорожі у часі зазвичай обирають одну з двох добре відомих теорій. Перша – це класика, ефект метелика, коли будь-яка найменша зміна у минулому спричиняє катастрофічні наслідки для теперішнього; типовий приклад тут – “Назад у майбутнє”. Друга – новіша теорія про паралельні реальності, коли зміна минулого не впливає на теперішнє, а породжує іншу реальність, в якій теж можна жити і навіть непогано. Свідченням цього може бути “Дежа вю”, хоча там це питання як слід не прояснюється – на відміну від “Початкового коду”.

source_code1.jpg

В [“Дежа вю”->deja-vu] навіть термін паралельні реальності не згадувався, тому цю теорію можна було підключити до сюжету лише з власних міркувань. “Початковий код” – інша річ: головному герою недвозначно дають зрозуміти, що те теперішнє, до якого він належить, він змінити не зможе. Його справа – виключно збір інформації, але одна справа, коли це каже амбіційний науковець, який бачить у перемозі шанс здобути визнання, і зовсім інша – десятки разів поспіль дивитись в очі людям, які проживають останні вісім хвилин свого життя. Тому у фільму є не лише розум, а й серце, переважно завдяки грі [Гілленхаала->jake-gyllenhaal].

source_code2.jpg

Можна по-різному ставитись до того, що молоді актори, щойно ставши “перспективними” і більш-менш відомими, відразу йдуть у голлівудський мейнстрим – тому що у цього явища дуже різні прояви. Скажімо, “актор Кевіна Сміта” [Бен Аффлек->ben-affleck] після кількох перших років інтенсивної експлуатації у блокбастерах став загальним посміховиськом, і винний у цьому він, а не його колишня дружина. Але Гілленхаал поки що йде мейнстриму на користь: навіть в іграшковому “Принці Персії” його герой має своє обличчя – ну майже. І в “Коді” він абсолютно переконливий у ролі солдата, який розв’язує одночасно кілька задач: пошук терориста, пошук способу врятувати людей, пошук себе… На героя чекають сюрпризи, які стосуються безпосередньо його, тому Джейку дісталось чимало по-справжньому емоційних сцен.

З-поміж решти акторів у першу чергу слід згадати [Вєру Фармігу->vera-farmiga] – теж вельми емоційна роль, хоча в екшні її героїня не бере участі зовсім. У [Монаган->michelle-monaghan] матеріал не дуже виграшний – що можна сказати про дівчину, кожне побачення з якою зводиться до кількох хвилин? Але нічого поганого про неї тут сказати не можна, на роль символу того, за що варто боротися, вона підходить.

source_code3.jpg

Можна, якщо пошукати, знайти у стрічці і недоліки. До того, як саме показана, так би мовити, камера, звідки герой вирушає у свої подорожі, можуть виникати питання – це слабке місце фільму, чиста умовність. Можна було обійтися без останніх десяти хвилин – точніше звести їх до двох, бо фінал здається трохи розтягнутим, тоді як мав бути коротким, яскравим і метафоричним. Але в цілому “Початковий код” – це вдала суміш м’язів (грамотний екшн), мізків (недурна теорія, детективний сюжет) та серця (стосунки героя з Крістіною і з батьком). Це кіно свідчить про те, що розважати з головою можна і потрібно.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *