Ще один кінокомікс, цього разу не від “Марвел”, а від DC. За розмахом та масштабами спецефектів, здається, найвеличніший цього року, і “Планета кіно” торгівельно-розважального комплексу “King Cross Leopolis” дає чудову можливість переконатись у цьому в 3D форматі. Космічно-пригодницька тематика завжди давала найкращі приводи для створення подібних видовищ, але коли на екрані збираються представники кількох сотень інопланетних рас, відтворюються різні світи, а між ними гасає нездоланне чудо-юдо у вигляді чистої енергії зла – це особливий випадок.
Стрічка робить непогану спробу ознайомити будь-якого глядача з непростою комікс-міфологією Зелених Ліхтарів, причому робить це з розрахунком на щасливе багаторічне майбутнє нового кіносеріалу. Лиходії не з категорії найкозирніших улюбленців фанів, і войовничий Сінестро знаходиться в самому початку шляху не буду казати куди. Є, звичайно, відмінності між тим, як історія сходження Хела Джордана розповідалась на папері і на екрані, але проблемами саме фільму їх не назвеш. Можна пожурити стрічку за трохи несерйозне ставлення до таємниці особистості героя або за те, що Сінестро практично не грає ніякої ролі в сюжеті, але це будуть претензії з боку тих, хто знає першоджерело (в слав’янських країнах їх насправді вже не так мало, але у порівнянні зі Штатами, звичайно, небагато).
Всерйоз можна говорити про недоліки іншого роду. [Раян Рейнольдс->ryan-reynolds] зі своїм не дуже героїчним обличчям з самого початку здавався не найкращим кандидатом на роль шибайголови-пілота без страху. Щоправда, на роль Хела, який весь фільм зі страхом бореться, він підходить вже краще, а саме це було потрібно в цій картині. Те, що Рейнольдс – актор у жодному разі не тієї категорії, що й [Бейл->christian-bale] або [Макевой->james-mcavoy] з [Фассбендером->michael-fassbender], насправді не така вже й велика проблема: Джордан – персонаж значно простіший, ніж Магнето, професор чи Брюс Вейн. І все ж таки поки що є над чим працювати і Рейнольдсу, і сценаристам, які пишуть образ. Будемо сподіватись, що наступного разу Хел буде більше боротися з лиходіями, ніж з собою, бо виходить у нього це досить монотонно.
З [Блейк Лайвлі->blake-lively] вийшла гідна Керол Ферріс, і добре, що сценаристи не обмежили її роль до дамсель-ін-дістрес, а показали відважною і навіть розумною в достатній мірі, щоб… краще не треба, це буде спойлер. Лиходіїв аж двоє: один – чиста енергія зла для любителів спецефектів, інший – ображений на світ ботан для тих глядачів, кому для лиходійства потрібна причина, точніше, причини: невдала кар’єра, тиранічний батько, нещасне кохання. З роллю останнього Пітер Сарсгард впорався дуже непогано: момент, коли він, побивши Хела, просто для сміху лягає поруч із ним – один з найкращих у фільмі. Сінестро Марка Стронга непоганий, але поки що залишається на другому плані.
“Зеленого Ліхтаря” можна рекомендувати любителям космічних пригод у стилі “Зоряних війн”. Порівняння з тим класичним серіалом поки що недоречні, але у “зелених” є непогані шанси, завоювавши прихильність публіки, розширити свій всесвіт у наступних частинах.