Ще один серйозний драматичний проект від [Содерберга->steven-soderberg] за участю цілого ансамблю зірок. Створений з очевидною метою поповнити колекцію “оскарівських” номінацій або ж самих нагород режисера та задіяних акторів. Ну і щоб нагадати людям, що треба мити руки перед їдою, – шляхетна причина, інакше й не скажеш.
Тема актуальна – захворювання на кшталт пташиного грипу і те, на що їх перетворюють мас-медіа, в першу чергу Інтернет. Подача теми – типово голлівудська: багато персонажів, які взаємодіють або не взаємодіють між собою, але всіх грають відомі актори і всі ілюструють той чи інший аспект теми. З сюжетними лініями не все рівномірно: деякі йдуть з початку і до кінця (герой [Деймона->matt-damon] та його проби вижити в епіцентрі небезпеки), про деякі сценарист час від часу забуває і закінчуються вони нічим (пошуки, які веде героїня [Котіяр->marion-cotilliard]).
З-поміж акторів можна назвати двох, яким ця стрічка належить. Першою у списку йде Дженніфер Ель у ролі доктора Еллі Хекстол – тієї самої, що знаходить ліки і відважно випробовує їх на собі. Акторка надзвичайно схожа на молоду [Меріл Стріп->meryl-streep] (принаймні у цьому фільмі), і на її місці легко можна уявити саме Стріп, яка завжди охоче бралася за ролі жінок активних, розумних, готових до самопожертви. Звичайно, для актора завжди сумнівний комплімент, що він чи вона є чудовим клоном зірки, але це той випадок, коли подібне звання дуже престижне. Розмова Хекстол з хворим батьком запам’ятовується надовго.
Другим йде [Джуд Лоу->jude-law] у ролі блогера Алана Крамвайда – хто як не блогер зараз може бути втіленням всесвітнього зла? Дрібна особистість, керована давніми образами, мріями про славу й багатство і прагненням бодай на секунду забути про власну нікчемність, – всі ми такі, важко заперечити. Якщо серйозно, то образ для фільму дуже корисний, і він майже виводить картину на ширшу тему – про владу, яку всесвітня мережа дає тим, хто просто безсовісно бреше. Лоу дуже точно показує всю ницість свого персонажу – здається, востаннє він був настільки відразливим у “Проклятому шляху” майже десятиріччя тому.
Також варто відзначити [Кейт Вінслет->kate-winslet] та Елліота Гулда – ці двоє демонструють справжню гру, тоді як від усіх інших сценарій вимагає здебільшого зоряної присутності. Також неможливо не згадати фінал. Вказати причину зарази не на початку, а наприкінці фільму – бездоганний драматичний хід. Дуже іронічно виглядає те, що картину демонструють паралельно зі здебільшого “страшними” стрічками (“Щось”, “Не бійся темряви”, “Паранормальне явище-3” тощо), і чітко видно, що справжні жахи нам дарує реальність, а не казкові й фантастичні вигадки. Кілька дрібних збігів обставин і один кухар, який не помив руки, – ось і все, що потрібно для епідемії, яка забирає кілька мільярдів життів. Це таки страшно.