Шерлок Холмс: Гра тіней

Друга частина пригод великого детектива від [Гая Річі->guy-richie], як це часто трапляється з сіквелами, намагається бути вдвічі розважальнішою за попередню: вдвічі більше стрілянини, вибухів і бійок, вдвічі небезпечніші ситуації, вдвічі сильніший супротивник. Лише Холмс [Дауні->rober-downew-jr] залишається майже таким самим, тому якщо для задоволення від фільму вам достатньо його, то ви отримаєте те, що хочете.

sherlock_holmes2_1.jpg

Від деяких компонентів першої частини вирішили звільнитись. Не зовсім доречної містики (точніше, ілюзії містики) цього разу немає. Роль Ірен Адлер звели до мінімуму, а заміни для неї ніякої не запропонували: номінально у фільмі є дівчина – екзотична циганка Нумі Рапас – але вона просто бігає за компанію з головними героями. У Холмса і Ватсона ще більше спільного екранного часу, і не весь він використовується гідно: деякі сцени смішать та зворушують (особливо прибуття на весілля), без інших можна було б легко обійтися. А тим паче можна було б обійтися без багатьох вибухів: сцена в потязі і втеча від прикордонників, звичайно, видовищні, проте їх варто було скоротити на дві третини – картина б лише виграла, бо за надміром вибухів і вогню можна забути, причому тут Холмс з Ватсоном.

sherlock_holmes2_2.jpg

Лиходія вибрали не на будь-який смак. У Джареді Гаррісі не спостерігається екранної демонічності, яка була і у радянського Моріарті, і у [Марка Стронга->mark-strong] з першого “Холмса”. Цей професор укорінений в реальності, не поспішає кидатися в очі, та й мета у нього – зовсім не захопити світ чи знищити парламент, а усього лише збагатитися на війні (хоча садизм у його натурі є теж). Подібний Моріарті сподобається не всім, однак він має право на життя як противник у першу чергу інтелектуальний, не зобов’язаний вражати зовні. Непогано вийшов і його помічник у виконанні Пола Андерсона. З-поміж персонажів другого плану вирізняються Майкрофт Стівена Фрая і Мері Ватсон Келлі Рейллі.

sherlock_holmes2_3.jpg

Фінал сприймається зовсім інакше, ніж у першій частині. Добре, що сценаристи (нарешті) використали деякі сюжетні ходи “справжнього” Конан Дойла, але хотілося б, щоб останні хвилини не розкривали “таємницю” так відверто. Достатньо було легкого натяку, щоб збереглась хоча б якась інтрига до наступної серії.

Підсумок: далеко не найгірший фільм про Холмса, який порадує усіх, кому сподобався його попередник, і, звичайно ж, фанів Дауні-мол.

2 коментаря для “Шерлок Холмс: Гра тіней”

  1. На жаль, друга частина більше нагадує кліп ніж повноцінне кіно – тут поставимо Ватсона, зараз з нього познущається Холмс, а потім у нас буде вибух. Слабенько – перша була значно краща.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *