Хоббіт: Несподівана подорож

Довгоочікуване повернення у Середзем’я відбулося. Про нього можна казати багато чого, і все ж таки найпершим словом буде “видовище”. Це серйозний претендент на титул “Кіновидовище року” – шквальні аплодисменти після сеансу у львівській “Планеті кіно” торгівельно-розважального комплексу “King Cross Leopolis” свідчать про це.

У даному випадку повернення – поняття двозначне.

Так вже сталося, що Середзем’я Пітера Джексона у багатьох українських любителів кіно співпало з пришестям у міста справжнього кінопрокату – після більш ніж десятирічного занепаду. Трилогія “Володар перснів” – це взагалі у багатьох фактично синонім слову “блокбастер”, тобто найкращого, що є у ньому.

І насправді це була подія для всіх. Хтось переконався у безмежних можливостях нових технологій, хтось – у тому, що фентезійний жанр може нести справжні емоції і думки, інші порівнювали текст книги зі сценами фільмів. Але байдужих не було взагалі.

Що з того часу змінилося? Минуло десятиріччя. Змінилися ми всі. Ми звикли до комп’ютерних битв тисячних армій – хоча, якщо чесно, не так вже й звикли, оскільки криза змусила Голлівуд економити і на цьому. Звикли до жанру фентезі… чи ні? Сміливі спроби робили лише у перші три роки після трилогії, і жодна зі спроб і близько не наблизилась до рівня твору Джексона.

“Хоббіт” на перший погляд виглядає вдалою мішенню для критики. Надзвичайно легко будувати рецензії на тезі “вдвічі увійти в одну ріку неможливо”. Насправді ж перед нами повноцінний художній фільм з зав’язкою, кульмінацією і фіналом, який примушує бажати ще.
У фільму цього насправді дуже складне завдання. Це пріквел дуже відомого кінотвору, який давно став легендою. Але картина добре працює і як пріквел, і як самостійний кінотвір.

Найяскравіший приклад – Голлум. Серкіс знову відпрацював майже “оскарівський” матеріал – у жодного з акторів такої гами емоцій у цьому році не спостерігалось. Для тих, хто не бачив “Володаря”, подібна істота буде великим і, напевно, позитивним сюрпризом. Для усіх інших (а їх точно більшість) – зустріччю зі старим знайомим, значно більш “живим” завдяки останнім досягненням комп’ютерної графіки. Добре враження в обох випадках гарантоване.

Те саме з музичним рядом. Основну тему – тему загону гномів – розвинули з одного з малопомітних мотивів першої трилогії, тепер вона звучить сильно і героїчно. Але глядач впізнає в окремих сценах і основні теми “Володаря” (тему кільця, наприклад), тільки цього разу вже вони звучать приглушено.

Слід відзначити двох вдало обраних головних виконавців. Фрімен привніс у роль Більбо гумор і гідність, яка врешті-решт перетворюється на непідробну відвагу. Вийшов зовсім інший тип протагоніста, ніж у випадку з Фродо-Вудом (який з’являється на екрані на кілька секунд), і це одна з причин, чому картину цікаво переглядати. Річарду Армітаджу (Торін) в сюжеті дісталась роль, яку можна порівняти з Арагорном-Мортенсеном, однак персонаж, знову ж таки, зовсім інший і цілком переконливо зіграний як природжений лідер і воїн.

Маккеллен, як і раніше, чудовий у ролі Гендальфа. Цікаво і дещо незвично бачити його у більш ранній період менш величним, ще не настільки впевненим у собі і своїх силах: особливо ця відмінність помітна у сцені з Саруманом (ще один приємний сюрприз).

Якщо протягом першої години глядача не дуже балують видовищними сценами, то ближче до фіналу вони просто змінюють одна одну: горні велетні, битви з тролями та ельфами, втеча на орлах. Хоча фільму бракує по-справжньому сильного втілення зла (воно лише відкриває свої очки), напруга підтримується до останньої сцени.

Отже, повернення у Середзем’я відбулося. Перші кроки зроблено, і, судячи з них, подорож буде захоплюючою до самого кінця.