Минув лише рік – а вже маємо новий український повнометражний фільм. І не кажіть після цього, що нічого не змінюється на краще.
Чесно кажучи, трохи перебільшили деякі з тих, хто працював над стрічкою, на прес-конференції (яка проходила ДО сеансу), описуючи свою роботу як антитезу американському розважальному кіно. Вони завзято розповідали, що їх кіно – про абсурдність саме українського життя, проте не можна не помітити вплив [“Краси по-американськи”->american-beauty], а деякі ідеї позичені з маловідомої [“Заздрості”->envy] зі [Стіллером->ben-stiller] та [Джеком Блеком->jack-black]. Тим не менш, це справді український фільм – нашого у ньому більше, ніж будь-чого іншого. Хорошого чи поганого – інше питання.
Денисенко створив образ української чоловічої імпотенції в усіх можливих значеннях цього слова, причому постільне йде у списку останнім. Головний герой не хоче зрозуміти, чого він прагне, не хоче примусити себе працювати, не хоче зробити хоч щось, щоб втримати свою сім’ю – при тому, що він любить сина і дружина у нього не найгірша. В єдиній сцені в картині, коли він щось (або когось – обійдемось без спойлерів) хоче, він п’яний настільки, що може лише отримати в обличчя. Не те щоб таких людей немає взагалі чи немає в цій країні – вони є, були і будуть. Чи варто робити такого індивіда центром єдиного вітчизняного фільму на рік (обіцяли на прес-конференції ще 4-5 стрічок цього року, але нехай вони спочатку вийдуть) – от питання. Там, де герой [Кевіна Спейсі->kevin-spacey] – теж людина не сильна і зовсім не видатна – дійсно намагався побудувати нове життя, персонаж Денисенка, склавши руки, спостерігає, куди його несе течія, – і можна без грубих слів вгадати, куди його вона врешті-решт винесе. Український менталітет? Автори вважають саме так.
Є у фільмі і зовсім інший персонаж, таке собі втілення українського зла: алкоголік, забіяка, нероба, базіка, який, тим не менш, вміє пристосовуватися до життя, паразитуючи на інших. Йти за таким – остання справа: він-то викрутиться, а ти опинишся на смітнику. Лінецький грає його дуже добре, затьмарюючи у цій стрічці усіх. Але те, що трапляється з цим персонажем в останній сцені, – хід дешевенький, який нагадує сільський варіант великої образи Майкла Мура на Буша-молодшого.
Якщо у когось під час прочитання рецензії склалося враження, що кіно погане – це не так. Будити позитивні емоції у глядача автори фільму не хотіли – про це було чітко сказано на прес-конференції. Тим не менш, автор цієї рецензії вийшов із залу з посмішкою. Кіно не елітне і не дуже авторське, а швидше жанрове – соціальна драма теж жанр. Одну річ воно робить дійсно добре – не залишає байдужим. Оскільки це найважливіше, перегляд рекомендується усім.