Дедпул

Кінокомікс? Так. З супергероями? Цілком. З тими, що люди Ікс? Отож бо, і з ними теж. І все одно це кіно – зовсім не те, на що ви розраховували, коли прийшли у затишний кінозал, наприклад, такий, як IMAX у львівській “Планеті кіно” торгівельно-розважального комплексу “King Cross Leopolis”.

deadpool1


По-перше, цей фільм свідомо стовідсотково хуліганський – діточок краще залити вдома, бабусь з дідусями теж. Все починається вже з титрів і тільки наростає – аморальні персонажі з нестримною жагою насильства і безмежним сексуальним апетитом, ріки крові, відірвані кінцівки, веселий і майже завжди доречний мат, безкінечні жарти про мастурбацію, неполіткоректні жарти про старих сліпих людей… Що ж поробиш, в цьому свідомо хуліганському підході була основна ідея коміксу-першоджерела, який автори стрічки перенесли на великий екран філігранно, дотримавшись стилю і настрою дуже незвичної (принаймні, в перші роки її появи) книжки з картинками. Такий підхід свого часу освіжив жанр на папері, а зараз він зробив це в кінематографі.

deadpool2

По-друге, це кіно, яке знає, що воно кіно і лише кіно. Тому головний герой звертається безпосередньо до глядача, ламаючи “четверту стіну”, жартує про картину з Росомахою і умови, на яких йому дозволили там побути (ну не може він забути про свій невдалий кінодебют), може спитати, до якого професора Ксав’єра його приведуть – Макевоя чи Стюарта (хто ж з всіма цими численними сіквелами таке запам’ятає?). Тобто це одночасно – а може, і в першу чергу, – пародія на жанр, яка бере до неможливого затертий сюжет про походження героя (був непоганим хлопцем – пройшов жахливий експеримент – здобув суперсили – помстився кривдникам) і, зовсім його не змінюючи, доповнює такими деталями, характеристиками та діалогами, що сам жанр стає догори ногами. І коли в цій по-хорошому скаженій реальності з’являється дійсно позитивний супергерой на кшталт Колоса (наші локалізатори добре попрацювали з його русизмами), він сприймається виключно як повне посміховисько.

deadpool3

По-третє… це, взагалі-то, дуже хороша історія кохання, при всьому вищесказаному. Багато в чому фільм тримає на дійсно гідному рівні хімія між Рейнольдсом, який змусив раз і назавжди забути про попередні свої невдалі ролі у супергероїчному жанрі, і Баккарін, яка довела, що цілком гідна повноцінної кар’єри на великому екрані. Вони що завгодно, тільки не позитивний шляхетний герой і його тендітна кохана, і все ж таки в якомусь сенсі ідеальна пара – принаймні бажання побачити їх разом знову виникає.

В “Дедпулі” є ще багато хорошого. Дуже самоіронічний екшн знятий добре, навіть при відносно невеликому бюджеті. Може, головний лиходій і вийшов не дуже, особливо на тлі настільки шаленого і недоброго героя, а от його помічниця сприймається на п’ять балів. Під час її бою з Колосом виникає відчуття, що “бой-баба” Карано з її чималеньким досвідом на рингу і безперечною екранною харизмою могла б просто півтори години гамселити підряд усіх людей Ікс – і це теж було б кіно. Те саме з позитивного боку: якщо Колос є виключно об’єктом для жартів, таким собі Суперменом, який помилився фільмом, то його юна напарниця-стажер у виконанні Бріанни Хілдебранд за рівнем гумору наближується до Дедпула і в якісь моменти навіть загрожує вкрасти у нього чергову сцену. Залишається сподіватись, що про неї не забудуть у наступних, більш нормальних стрічках про Іксів – було б цікаво побачити її стосунки з членами команди.

Підсумок: може, й не настільки проривний кінокомікс, як “Супермен” у 1978 р., “Бетмен” у 1989-му і “Темний Лицар” у 2008-му. Але дещо близьке до цього, за свіжістю обраного підходу, вірністю за стилем та духом обраному першоджерелу і щирим бажанням розважити глядача. Рекомендується усім без винятку глядачам, особливо тим, у кого забобони щодо супергероїчного жанру. Залиште дітей вдома – і отримуйте задоволення.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *