Форма води (The Shape of Water / Форма воды). Фентезі / мелодрама / трилер. США, 2017. Режисер Гільєрмо Дель Торо. У ролях: Саллі Хокінс, Майкл Шеннон, Річард Дженкінс, Октавія Спенсер, Даг Джонс, Майкл Стулбарг, Лорен Лі Сміт, Нік Сірсі.
З 18 січня стрічку “Форма води” можна переглянути у Львові у комплексі “Планета кіно”.
Дія відбувається на початку 1960-х. Німа Елайза працює прибиральницею у секретній військовій лабораторії у Балтиморі, куди привозять об’єкт для вивчення – гуманоїда-амфібію. Жінка починає спостерігати за істотою, і невдовзі між ними виникає зв’язок…
Ще до того, як були названі цьогорічні номінанти на “Оскар”, було зрозуміло, що одним з головних фаворитів кіноакадеміків стане нова картина Дель Торо. Митець, який завжди в першу чергу цікавився стилем, а в другу змістом, цього разу запропонував не тільки блискучу з візуального боку стрічку, а й фільм багатошаровий, що торкається кількох важливих питань та тем.
Перш за все це красива, майже казкова за інтонацією, історія кохання, перевернутий догори ногами варіант “Красуні і Чудовиська”. Красуня тут – зовсім не типова красуня, а швидше сіра мишка, прибиральниця, на яку майже ніхто не звертає уваги, тим паче що вона позбавлена можливості спілкуватися вербально. Зате у неї золоте серце, і боягузливою її назвати теж не можна. Вона могла б навіть здатися занадто ідеалізованою, якби не першокласна гра Хокінс. А Чудовисько – Людина-амфібія, що не може зняти свій костюм, одночасно хижак, безжальний до кривдників, і ніжний закоханий, який має деякі особливі таланти. Стосунки між ними, що починаються з простого спілкування під музику, швидко (можливо, занадто швидко – у двогодинній стрічці цей розвиток займає дуже небагато часу, тому його важко назвати стовідсотково переконливим) переходять на несподіваний для глядача (особливо якщо він незнайомий з мотивами творчості постановника) рівень. Ближче до фіналу публіка однозначно вболіває за незвичну пару, бажаючи для них неможливого (чи ні?) хеппі-енду.
Також важливою у “Формі” є тема терпимості й політкоректності. Невипадково дія відбувається у 1960-х: картина демонструє усі типові захворювання свідомості суспільства тих часів, і невипадково підібрані саме такі герої. Німа, яку більшість вважає глухонімою. Трагікомічний сусід-гей, безнадійно закоханий у молодого продавця, – чудова робота Дженкінса. Язиката темношкіра подруга, змушена вислуховувати расистські образи, у не менш блискучому виконанні Спенсер. І, звичайно, сам Іхтіандр, якому вже точно не знайти свого місця у світі людей. Протистоїть же їм “справжній американець” з небезпечною і важливою роботою, ідеальною сім’єю і кадилаком, який починає як безжальний виконавець наказів, а закінчує як кровожерливий маніяк (Шеннон трохи переграє, але в подібній стрічці це сприймається нормально). Нарешті, “Форма” є яскравою політичною і соціальною сатирою, яка змальовує часи “холодної війни”, страх – і небезпідставний – перед комуністами і гонки за космічними досягненнями.
Підсумок: один з найкращих фільмів минулого року, дуже виразний з візуального боку і цікавий за змістом. Варто зазначити, що це кіно не для дітей, проте дорослим дивовижна казка про неможливе кохання має усі шанси сподобатися.