Соло. Зоряні війни. Історія (Solo: A Star Wars Story / Соло: Звездные войны. История). Фантастичний бойовик. США, 2018. Режисер Рон Говард. У ролях: Олден Еренрайк, Дональд Гловер, Емілія Кларк, Вуді Харрелсон, Фібі Воллер-Брідж, Йонас Суотамо.
З 24 травня стрічку “Соло. Зоряні війни. Історія” можна переглянути у Львові у комплексі “Планета кіно”.
Втікши зі зловісної планети, Хан Соло (Еренрайк) мріє стати найкращим пілотом у галактиці. Він знайомиться з сумнівними типами, стає авантюристом, зустрічає втрачене колись кохання і, нарешті, отримує важливе завдання від зловісного злочинного боса…
Все ж таки два фільми про “Зоряні війни” (хоч і різні) за півроку – це забагато. Раз на рік – це ще якось, хоча теж занадто часто. Намагання наздогнати і перегнати Marvel – це не найкращий порадник. Глядач скоро почне втрачати відчуття події, з яким були пов’язані навіть слабкі пріквели самого Лукаса. Не випадково “Соло” відносно в’яло стартував у прокаті і, швидше за все, стане першою з нових стрічок про далеку-далеку галактику, яка не буде лідером касових зборів за рік. І це при тому, що головним героєм є один з найулюбленіших персонажів саги.
Звичайно, справа у першу чергу в самому фільмі і в тому, що це не зовсім той Хан Соло. Якщо Чубакку може зіграти будь-яка людина відповідного зросту (тому він і сприймається у цій картині найбільш автентично), то про його напарника і друга цього сказати не можна. Форд свого часу зробив цю роль своєю, зовсім не будучи при цьому видатним актором, а просто вклавши у неї щось дійсно своє власне. Відібрати у нього цей кусень пирога або принаймні змусити поділитися – справа ризикована, майже самогубча. Поки що важко передбачити, як подібна сміливість вдарить по кар’єрі Еренрайка. Усі пам’ятають сумну долю Хейдена Крістенсена, і хоча Еренрайк набагато кращий за невдалого Анакіна, для того, щоб стати справжнім наступником Соло Форда, сил у нього недостатньо. У нього вийшов просто інший персонаж, і оцінювати його краще саме так – як самостійне творіння, причому не можна сказати щоб надзвичайно цікаве. Глибиною образ Хана ніколи не вирізнявся, але як досвідчений самовпевнений авантюрист він сприймався краще, ніж як теж самовпевнений, але часто наступаючий на граблі юнак.
Трохи напружують постійні нагадування про найпершу трилогію “Зоряних війн”. (Ось Хан сказав майже те саме, що в “Новій надії”! А ось подивився так само, як в “Імперії”! І таке інше.) Вони добре сприймаються у малій кількості, коли ж їх забагато, вони втрачають сенс. Але слід зазначити, що загалом акторський склад попрацював непогано: Харрелсон колоритний у ролі ментора, якому не варто сильно довіряти, Беттані достатньо зловісний у ролі могутнього галактичного мафіозі, а з Кларк вийшов гідний любовний інтерес для героя зі своїми секретами. Проте стрічку з усіх сил намагається вкрасти Гловер у ролі Лендо, якому якраз вдалося привнести у роль харизматичного стильного пройдисвіта саме те, що й колись Біллі Ді Вільямс. Щодо візуального ряду нічого надзвичайного не спостерігається, і жодна з космічних екшн-сцен до аналогів не увійде. Поява одного знайомого персонажа у фіналі працює як хороший сюрприз і явно натякає на сіквел, хоча він може з’явитися у будь-якому іншому фільмі саги цієї епохи.
Підсумок: один з менш цікавих опусів серії, яка починає потроху набридати, що просто дивовижно, якщо врахувати, що слова Лукаса про те, що він ніколи більше не зніматиме “Зоряні війни”, свого часу сприймались як справжня трагедія. Ефект від непоганої розваги псує ще й те, що ми точно знаємо, що головні герої всі неприємності переживуть, – це особливо кидається у вічі у порівнянні з іншими новими стрічками серії, де весь час гинуть важливі персонажі. Що ж, така доля пріквелів.